Пенсійна реформа по-українськи: Охорона каст

Анонсована урядом пенсійна реформа фактично не вирішує жодної серйозної проблеми. Пенсійне забезпечення, яке і надалі регулюватиметься великою кількістю законів, збереже свій виражено кастовий характер, що є найяскравішим прикладом соціальної несправедливості.

Наближаючись до першої річниці свого існування, нова українська влада розгорнула бурхливу діяльність з реформування “по всіх фронтах”. Але діє вона тепер обережніше.

Вибір нової стратегії

Відомі події, пов’язані із ухваленням Податкового кодексу, поставили державне керівництво перед серйозною дилемою: необхідність проведення непопулярних реформ вимагає пояснення для громадськості, чому саме вона повинна оплачувати власним коштом проведення змін у державі.

Те, що держава нещодавно балансувала на межі потужного соціального вибуху, очевидно, спонукало владу до перегляду власної реформаційної стратегії.

Безпосередньо зіткнувшись із загрозою для свого існування, влада різко змінила підходи щодо обґрунтування реформ

Безпосередньо зіткнувшись із загрозою для свого існування, влада різко змінила підходи щодо обґрунтування реформ. Якщо раніше мова велася виключно у контексті розпалювання ворожнечі між різними соціальними групами (наприклад, приватними підприємцями та бюджетниками), то тепер, схоже, ця стратегія визнана за неефективну. Можна припустити, що її замінить теза, що “влада розділяє суспільні проблеми разом з народом”.

Саме у цьому контексті слід розглядати й пенсійну та адміністративну реформу, анонсовані напередодні 2011 року. Зокрема, проект пенсійної реформи Кабмін передав до Верховної Ради ввечері 13 грудня.

Загравання з народом

Насамперед необхідно згадати про ініціативи щодо обмеження надвисоких пенсій для колишніх чиновників.

Не важко здогадатися, що обмеження суми пенсійних виплат має стати тлом для вкрай непопулярної пенсійної реформи.

Оскільки влада не змогла переконати МВФ у відтермінуванні підвищення пенсійного віку, а кредитні кошти їй потрібні “тут і одразу”, то урядовці змушені пристосовуватися до умов, що склалися. Тому, щоб зменшити потенціал протестів у випадку непопулярних рішень, вносяться пропозиції щодо урізання надвисоких пенсій. Це має засвідчити, що влада “затягує паски” разом з народом.

Підхід у проведенні пенсійної реформи традиційно є непослідовним та вкрай обмеженим

Однак підхід у проведенні пенсійної реформи традиційно є непослідовним та вкрай обмеженим.

Як відомо, на даний момент у нас діє т.зв. солідарна система пенсійного забезпечення, згідно з якою ті, хто працюють зараз, забезпечують пенсіонерів через відповідні відрахування.

У зв’язку зі зменшенням кількості працездатних громадян Пенсійний фонд залишається у стані “перманентного банкротства”. Цьому сприяє також і величезний пласт тіньової економіки, представники якої не афішують свої справжні доходи, а тому і не забезпечують Пенсійний фонд у повному обсязі.

Боротися з цим у межах нинішнього законодавства практично неможливо, оскільки громадяни не мають найменшого інтересу наповнювати Пенсійний фонд. Змінити щось у даній ситуації зміг би лише перехід до накопичувальної системи, із поетапним витісненням попередньої форми пенсійного забезпечення.

На даний момент у нас начебто реалізується накопичувальна модель. Однак вона має віртуальний характер

При цьому на даний момент у нас начебто реалізується накопичувальна модель. Однак вона має віртуальний характер, адже на “пенсійних” рахунках громадян перебувають не реальні, а “умовні” кошти. Громадяни чудово знають власну державу, а тому не бажають довіряти їй своє майбутнє (пенсії можуть знецінитися внаслідок “реформ” або інфляції, можуть підвищити пенсійний вік, можуть переглянути саму пенсійну систему тощо).

Відповідно все, що потрібно громадянам для кардинальної зміни ситуації, – це чітка, зрозуміла, прозора пенсійна реформа. Але цього у нас як раз і не відбувається.

Новації без ефекту

Для вирішення пенсійних проблем нам пропонують механічне підвищення пенсійного віку як для чоловіків, так і жінок.

У самій ініціативі зміни віку виходу на пенсію немає нічого принципово негативного. Саме таким шляхом йдуть країни Європи.

Однак подібна реформа передбачає: 1) чітке обґрунтування соціальних наслідків та прив’язку до соціально-демографічних параметрів (таких, як середня тривалість життя); 2) компенсаційні чинники для людей, чиї пенсії відкладаються у часі; 3) наявність робочих місць, на яких би могли працювати люди передпенсійного віку.

Нічого з вищеназваного у нас не спостерігається. Протягом усіх років незалежності тривалість життя українців лише скорочується – 60-літній українець і близько не наближається за працездатністю до середньостатистичного європейця того ж віку.

Перенісши вік виходу на пенсію, потрібно створити робочі місця для людей передпенсійного віку. В іншому разі ця новація не наповнить бюджет, а створить цілу низку соціальних проблем

Водночас, перенісши вік виходу на пенсію, ми маємо дати відповідь на питання, де працюватимуть люди поважного віку, враховуючи колосальний рівень безробіття в Україні (особливо, прихованого). Якщо такої відповіді держава не запропонує, то підвищення пенсійного віку не наповнить бюджет, а створить цілу низку соціальних проблем.

Не можна не вітати ініціативи влади щодо реформування пенсійного забезпечення високопосадовців у напрямку до його скорочення.

Однак і ці дії видаються половинчастими. Адже внаслідок рішення Конституційного суду будь-які зміни стосуватимуться лише чиновників, які виходитимуть на пенсію вже після набуття чинності цих змін.

Зміни не зачіпають головної пенсійної проблеми України – величезної кількості різних законів, які регулюють пенсійне забезпечення тих чи інших професійних груп. Це є не просто вираженням соціальної несправедливості, але й чорною дірою для витрати бюджетних коштів

Але навіть не це є найголовнішим. Зміни не зачіпають головної пенсійної проблеми України – величезної кількості різних законів, які регулюють пенсійне забезпечення тих чи інших професійних груп.

Фактично на даний момент пенсійне забезпечення у нас має підкреслено кастовий характер. І від того, до якої “касти” ти належиш, пенсії можуть різнитися в десятки разів. Очевидно, що подібна ситуація є не просто вираженням соціальної несправедливості, але й чорною дірою для витрати бюджетних коштів.

Тобто, запропонована пенсійна реформа не вирішує жодної серйозної проблеми. Вона лише відтерміновує на декілька років великий соціальний вибух. У даному випадку ми бачимо дивне поєднання двох факторів: 1) виконання вимог МВФ (підвищення пенсійного віку); 2) соціальний популізм.

Водночас суспільство очікує на системну пенсійну реформу, що має чітко розподіляти пенсійні кошти, унеможливити соціальну пенсійну несправедливість, прив’язати пенсійне забезпечення до безпосередніх умов життя українців. Без виконання цих умов будь-яка пенсійна реформа не принесе бажаного для суспільства ефекту.

W

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Ви маєте змогу за кілька секунд швидко ввійти за допомогою: