Як я працював касиром в супермаркеті

Карних злочинців не беруть

Оголошення «Терміново потрібен касир» я бачив в багатьох супермаркетах. По ідеї, проблем з трудовлаштуванням не передбачалося. Про всяк випадок я вибрав магазин подалі від будинку.

– В цьому супермаркеті зарплата хоча і маленька, але з неї практично нічого не віднімають, – з гордістю заявила мені секретарка.

Після цих слів я легковажно подумав, що вже прийнятий.

– Ей, почекайте! Потрібно ще перевірити, чи не карний злочинець ви, – остудила мій запал дівчина. – Зараз прийде начальник охорони.

Як з’ясувалося, начальник охорони не з’являвся вже протягом години. У його кабінету вишикувалася черга.

Нарешті мене запросили в кабінет. Здоровенний мужик швидко ввів мої паспортні дані в якусь програму. І перепитав:

– Ваш батько 1962 року народження?

Ось це так! Мабуть, у міліції базу даних викупили.

Після благополучної перевірки мені запропонували наступний графік: 15 робочих днів (по 14 годин кожний) в місяць. Зарплата 700 гривень. Завтра можна було виходити.

«Ваші документики!»

Колектив зустрів мене добре. Більш того. Новина про чоловіка-касира миттю облетіла магазин, і всі дівчатка вже знали моє ім’я.

– У тебе є направлення і паспорт? – запитала старший касир Таміла (тут і далі імена змінені).

Я дістав і показав документи.

– Паспорт поки побуде у мене. Сумку і гаманець теж тут залиш. Гроші при собі касиру мати забороняється. Йди переодягайся.

В роздягальні було незатишно. Зверху стирчали якісь іржаві труби. По них струмувала вода, капаючи на підлогу. Посеред кімнати стояли покалічені шафи без дверець. По столу нахабно бігали таргани. Коли я підійшов ближче, вони розчинилися в щілинах.

Навчати мене професії касира доручили пишній брюнетці Діні. Через деякий час я вже обслуговував покупців під її гострозорим поглядом.

– Ти швидко входиш в курс справи, – усміхалася Діна. – Єдине зауваження – завжди закривай касу, коли відвертаєшся.

– А навіщо? – здивувався я.

– У однієї нашої якось виявилася недостача в 900 гривень. Ніхто не міг зрозуміти чому. Проглянули відеозапис і побачили, як циганка умкнула всі крупні купюри.

Через сусідні апарати мені усміхалися дівчата. Побачивши, що я легко одягнений, одна з них принесла курточку.

Головне – відгавкатись!

Обідали ми в роздягальні-підсобці (там, де таргани). Дівчата відкоркували банки з борщем, попередньо розігріті у мікроволновці. В ній же закип’ятили і воду для кави.

– Ти так цікаво обслуговуєш покупців, – підсіла до мене Марина, що працює навпроти. – Чомусь всі клієнти тобі усміхаються.

– А я ненавиджу цих покупців! Таке хамло, – фиркнув її напарник. – Говориш їм «Добридень, пакетик потрібен?», – а про себе думаєш якого Біса ти знову сюди з’явився?».

– А під словами “Спасибі за покупку” маєш на увазі: “Щоб ти отруївся цими продуктами”, – уточнила Марина.

Всі дружно розсміялися.

– Ось Ксюша, новенька, класно працює. Покупець до неї звертається, а вона: “Я зайнята, я зараз розмовляю”.

– Розумниця, від всіх відгавкується! Правда, штрафи регулярно одержує.

А чорноока Саша як би між іншим попередила:

– Тут зверху туалет, кафе. Іноді такі звуки лунають… Одного разу мене трохи не вирвало.

Мені повезло – на цей раз погані звуки не лунали. Було чутно тільки, як спускають воду.

“Новенький, а вже крадете!”

Отже, працюю. Ось на моніторі висвітилася здача 27 копійок.

– Давай 25, – шепнула Діна, спеціально не соромлячись покупця. – Потім же касу доведеться перераховувати, потрібно мати запас.

На кожній покупці я тихо недодавав декілька монет. І ніхто не звертав на це уваги. Тільки одна старенька, побачивши, що їй не відлічили 4 копійки, розкричалася:

– Новенький, а вже крадете!

Мені знову шепнули:

– Цю вредину весь магазин знає. Може і начальству поскаржитися.

Перерахувавши наново здачу, я подарував старушенції зайві 25 коп.

Працюємо далі. У старенького дідуся не вистачило грошей, щоб розплатитися.

– Раніше виходило рівно, а ви вимагаєте більше, ніж вказано на ціннику, – обурився він.

Звірили. Цінники і справді не ті.

– Напевно, логісти помилилися, – зітхнула моя наставниця. – Ануляція!!!

Касирка Женя кинула Діні:

– Поганому вчиш!

“Що б це значило?” – подумав я.

Футболісти грошей не беруть

Добре одягнена молода людина втекла, так і не дочекавшися здачі.

– Це футболіст “Дніпра”! – проводила хлопця ніжним поглядом касирка. – Він ніколи здачі не бере.

Тримаючи в руці зайву десятку, дівчина подивилася по сторонах. Помітивши строгий погляд управляючої, поклала папірець в касу.

Як у стажиста у мене скорочений десятигодинний робочий день. Перед відходом зайшов до Таміли за паспортом, але дістав відмову.

– Поки стажируетесь, паспорт буде у мене, – відрізувала старший касир.

Правда, побачивши мою незадоволеність, начальник змінив тон.

– Я розумію, що це протизаконно. Просто місяць тому був випадок. Новенька пропрацювала три дні, а потім зникла, привласнивши 700 гривень. У результаті всю суму відняли з моєї зарплати.

Наприкінці охоронець обнишпорив мою сумку. Цій процедурі, як з’ясувалося, піддають на виході всіх співробітників. Фотоапарат і диктофон я передбачливо поклав в кишені джинсів. Туди ніхто, слава богу, не поліз.

“Ящички” і ключики

Нарешті мене посадили за “свою” касу, і старша касирка видала мені ключі від апарату. Спочатку грошенята вимагалося перерахувати під наглядом охоронця і порівняти з даними в комп’ютерній програмі.

– А якщо підеш і ключі залишиш в касі, з тебе штраф 50 гривень, – додала старша касирка, строго поправляючи окуляри. – Ти зрозумій, тут не в покаранні справа. Раптом вкрадуть крупну суму? Тобі ж відпрацьовувати доведеться. Був випадок, коли діва залишила касу відкритою. Відвели все! Якраз її річна зарплата. Рік працювала безкоштовно.

Це була вже друга почута мною страшилка про відкриту касу. Найцікавіше, що касири їх слухняно закривали. А ось комп’ютерну програму залишали включеною. Тобто будь-який покупець або працівник супермаркету міг запросто пробити товар, не поклавши за нього гроші.

І ще одне неприємне відкриття. Один раз я по неуважності залишив ключі в касі. Завдяки цьому з’ясувалося, що замки у всіх апаратів майже однакові. Мій, недовго думаючи, відімкнули ключиком Марини. Так, залишалося сподіватися, що я працюю з порядними людьми.

Липкі руки

Часто товари не сканувалися – і доводилося набирати коди уручну. Робити це неприємно: кнопки на клавіатурі раз у раз западають.

– Ви упевнені, що воно свіжіше? – Дівчина подивилася на упаковку з м’ясом, яке я тільки що пробив. – З якимсь зеленим нальотом.

Я проколупнув в целофані дірку. Потягнуло тухлятиною.

– Ну ні, – дівчина просвердлила мене поглядом, – таке їжте самі!

По недосвідченості я подумав, що мене зараз стануть бити. Проте черга ніяк не відреагувала на інцидент. Таке враження, що люди щодня купують тухле м’ясо.

– Загорніть, будь ласка, в одноразовий пакет, – молода людина протягнула мені тріснуту пластмасову коробочку з корейською морквиною. – А то протікає.

Ага, в пакет! Адже її ще пробити потрібно. Код стоїть на кришці – значить, доведеться перевертати. Тепер зрозуміло, чому сканер такий брудний.

Пакетики з фаршем практично завжди виявлялися дірявими, і м’ясо доводилося брати у прямому розумінні слова голіруч. Це страшно заважало працювати: до брудних долонь потім прилипали гроші.

– Нічого, звикнеш, – засміялася касирка Саша, дивлячись на мої муки. – Спочатку я теж терпіти не могла цього бруду, а зараз навіть не помічаю.

Коли черга розсмокталася, я нарешті зміг винести зіпсоване м’ясо, і повітря біля моєї каси посвіжішало. Заразом вивчив упаковку. Судячи з дати, продукт був ще їстівним. Тільки ось штрих-кодів стояло чомусь два. Старий і новий. Причому на старому красувався логотип іншої мережі супермаркетів.

– Чому на товарах переклеєні коди? – запитав я у колег.

– Що тут незрозумілого? Значить, наново зважували, – прозвучала відповідь.

– Але термін придатності нормальний, а м’ясо зіпсоване?

Касирки ліниво знизали плечима.

Прострочені сири

Одного разу до супермаркету приїхали знімати рекламний ролик телевізійники. Як стало відомо, скоро повинні були відкрити декілька нових магазинів цієї ж мережі. Мені на ТБ “світитися” було не можна, тому півдня я ухилявся від камери, яка наполегливо “вдивлялася” в мою касу.

Знічев’я вирішив перевірити, які ще прострочені товари лежать на полицях. Узяв кілька глазуруючих сирів.

– Їж, не бійся, вони свіжі: “прострочення” вранці відвезли, – посміхнулася консультант, що крутився поруч.

– І куди?

– Чула, їх на ринку продають.

Увечері у моєї каси зібралася черга, і я випадково недодав клієнту десять гривень. Цікаво, а що роблять касири, якщо помітять це, а звати покупця назад пізно?

– Ксюша, я тільки що не віддав покупцю десятку, що робити? – нарочито перелякано защемів я.

– Добре, що помітив. У тебе ще дві години до кінця зміни, є шанс все виправити.

З’ясувалося, що в такій ситуації касири прагнуть обслужити кого-небудь без чека. Проносять товар над сканером, коли програма знаходиться в пасивному стані. У відповідь сканер пищить, і охороні не до чого прискіпатися. Тільки чек не виїжджає. Як правило, покупцю він і не потрібен, тому касир просто анулює покупку. Елементарно, Ватсон.

Злодюжка з хвостом

Вранці, проходячи мимо бакалійного відділу, почув нестямний крик:

– А ну пашла атсюда, погань кусачая!

Дивлюся, уздовж полиць з ковбасами мчиться здоровенна дворняга, а вслід за нею – зла продавщиця. Собака схопив в пащу пачку сосисок і біжить до запасного виходу. Проте сьогодні не її день. Вантажник Костя напоготові. Удар по морді дерев’яним ящиком – і здобич залишається на підлозі.

– От сука! – сказала робітниця бакалії. – Ця тварюка до нас постійно навідується. Весь час щось краде. І розумна ж тварюка! Один раз зайшла вдень і десь сховалася. А після закриття вилізла із засідки і всю ніч жерла. Вранці її знайшли в ковбасному відділі з набитим черевом. Спала в купі сміття.

В розмову втручається прибиральниця:

– Мало того що ковбасу зжерла, так ще і напаскудила посеред торгового залу. Шкода, що ми тоді її до м’ясника під сокиру не відвели.

Сосиски, відібрані у собаки, повернули в холодильник. Правда, не все. Одну дворняга сильне погризла, і її кинули коту по кличці Апельсин, що прижився в магазині. А інші переважили і – виклали на прилавок.

З’їв піцу – ліг в лікарню

– Чому ти “Снікерси” лопаєш? Краще б салат в кулінарії купила, – запитав я, пробиваючи солодкий батончик Світлані, продавщиці духів.

– Знаю я вашу кулінарію. Одного разу піцею у них отруїлася, потім три дні удома сиділа. А другий раз в лікарню потрапила на два тижні.

Розмову підтримала старший касир Таміла.

– Правильно. В кулінарії нічого не можна брати. По-перше, вони руки ніколи не миють, коли готують. А по-друге, за терміном придатності їх товарів ніхто не стежить. Салат лежить на прилавку, поки його не куплять або він остаточно не обросте цвіллю. Олів’є, наприклад, там роблять раз на тиждень.

Після влаштування на роботу на 700 гривень в місяць і проходження “курсу молодого бійця” я приступив до роботи. Виявилося, що в магазині в порядку речей обраховувати покупців і продавати прострочений товар.

Фарш із залежаних шматків

Я здружився з однією з продавщиць рибно-м’ясного відділу. Якось на очах у дівчини я підійшов до прилавка і демонстративно почав складати в кошик (нібито для себе) прострочені і зіпсовані продукти. Вдавав, що стану їх не бачу і запаху не відчуваю. Коли уклав фарш і рибу “другої свіжості”, продавщиця мене зупинила:

– Не потрібно, краще візьми суху ковбасу. Вона нормальна.

– Чому? – зобразив я сильне здивування. – Фарш небажано брати. Невідомо, скільки м’ясо на складі лежало, поки його не упакували. У нашого вічно п’яного м’ясника бувають “заїзди”. Відрубає шматок і забуде на тиждень. Як правило, з таких шматків він потім фарш і робить.

Інтимна білизна Антоніни Сергіївни

В кінці дня тишу в магазині порушила немолода жінка з шваброю. Вона кричала, що її образили і зганьбили, вимагала покликати управляючу. – Подивыться на чек! Що ви мені пробили? – кричала вона і ткнула касиру в обличчя пом’ятим папірцем. – Ви мене, немолоду жінку, на весь інститут зганьбили.

Трохи заспокоївшися, купувальниця пояснила ситуацію:

– Я працюю прибиральницею в інституті. Мені начальство виділило гроші, щоб я купила нову швабру. Узяла її у вас, а на чек не подивилася. Наступного дня вся бухгалтерія наді мною сміялася. Мовляв, бабця в свої 70 років за рахунок держави спіднє собі придбаває! Купувала-то я швабру, а пробили мені “інтимну білизну”. Бухгалтер і в звіті “інтимну білизну Антоніни Сергіївни” винесла в статтю витрат інституту. І ще перед директором доведеться червоніти. Я в суд на вас скаржитимуся! Ви мені все до останньої копійки повернете, моральний збиток у тому числі.

Старший касир уважно вивчила чек.

– Мабуть, коди переплутали, – прорекла вона важливо. – Буває таке. Ви самі винуваті. Потрібно було відразу подивитися. Найменування товарів висвічуються у касира на моніторі. Треба перевіряти. – Звідки я тепер знаю, що ви дійсно швабру купували, а не інтимну білизну? – кокетливо зітхнула головний касир.

Злодюжки-Любителі

Сьогодні я приїхав на роботу не о 9-й, а о 8-й ранку. Ввійшов через запасний вихід. У дворі, як завжди, височіла гора сміття. В торговому залі вже сперечалися.

– Що за сморід? – почувся голос касирки Насті.

Виявляється, вчора клієнт не зміг розплатитися і залишив лоток яєць і чотири сири на касі. До ранку продукти зіпсувались. Настя не стала розбиратися і рознесла товари по полицях. Зранку відвідувачів зазвичай мало, тому касирки збилися в купку, щоб поговорити.

– Ти бачила Влада? Він що, знову запив? – вказала одна у бік охоронця.

– Зрозуміла справа, – кивнула її співбесідниця. – Від нього так горілкою несе, що я трохи не знепритомніла.

Несподівано Влад, якого тільки що обговорювали, покликав мене до себе вгору:

– Чув, ти в комп’ютерах розбираєшся. Допомогти треба.

Піднялися по сходам в кімнату моніторингу торгового залу. Чоловік років сорока тяжко дохнув на мене перегаром:

– Дивися, чому цей екран працює, а он той ні?

– Спробуй комп’ютер перезавантажити, – порадив я. – Так я його вже тисячу раз перезавантажував. Ось, дивися, – охоронець демонстративно включив і вимкнув монітор.

– Тоді системний блок перезапусти.

– Ні, програміст мені суворо-пресуворо заборонив до нього торкатися. Інакше ламатиметься, говорить.

Навкруги столу валялися бички, а біля стінки стояла недопита пляшка горілки.

– Багато в магазині злодіїв? – поцікавився я.

– Тьма-тьмуща! Хіба за всіма устежиш? Особливо, коли всього двох охоронців, – Влад голосно гикнув. – Є у нас один такий постійний клієнт. Щодня цупить півпалицю ковбаси. Його вже чотири рази ловили, а він все одно краде. Що ми можемо зробити? Не викликати ж через нісенітницю міліцію. От так і виходить: раз зловимо, іншим разом винесе. Просто соромно за наших громадян. Які вони безсовісні! – жалівся охоронець.

Хочеш покурити – порви ящики

Сьогодні на превеликий подив легко працювалося. Свої рухи я довів до повного автоматизму. Навіть покупці час від часу робили компліменти моєму умінню набирати цифри усліпу. А дорого одягнена жінка навіть запропонувала роботу в офісі, пов’язану з швидким набором. І раптом одна пенсіонерка почала лаяти:

– Хто у вас транспортерну стрічку миє? Чому вона така брудна?

Глянувши на плями від розбитих яєць, я і сам жахнувся. – Все дуже просто! Якщо стрічка брудна, значить, її не миє ніхто, – спробував ніяково відбутися жартами. Озирнувся і побачив перед собою найвеличезнішу чергу! Працювали тільки дві каси. Дівчатка пішли на перекур, і їх вже півгодини не було. Коли в залі почали лунати обурені репліки клієнтів, мої колеги нарешті повернулися. – За те, що ми пішли палити, управляюча примусила нас в покарання ящики рвати! – збуджено промовила сусідка. – Двадцять хвилин провозилися в цьому бруді. Руки болить жахливо.

Яка ж це батьківщина?

В житті я рідко зустрічав людей, готових на тверезу голову викласти свої таємниці першому стрічному. Але старший касир Таміла виявилася саме з таких.

– Ти випадково англійський не знаєш, потрібне SMSку перевести? – запитала вона одного разу.

SMSка виявилася любовним посланням від якогось Джона з Великобританії.

– Напевно, я скоро від вас до Англії відлечу, – мрійно посміхнулася касирка.

– А як же будинок, батьківщина?

– Знаєш, я довго про це думала. Якщо в країні життя немає, то яка ж це батьківщина? Ми, ніби черв’яки, сидимо в цій купі лайна і світла білого не бачимо. Я втомилася горбатитися по чотирнадцять годин в день за копійки. А у Великобританії, щоб себе забезпечити, достатньо пропрацювати касиром в супермаркеті всього чотири години. Та і хіба можна порівняти британський і український магазини?! У них там все чистенько, красиво. Не те що у нас: повна антисанітарія довкруги і гори сміття, – Таміла повісила голову. – До того ж я думаю про дочку. Яке у неї майбутнє тут? А вона дівчинка талановита, хоче стати медиком. У мене ж немає грошей на інститут. Але я все одно швидше здохну, чим дозволю їй піти по моїх стопах.

Було очевидно, що касирка вже давно поставила перед собою мету виїхати за рубіж. В лютому повинен був з’явитися Джон, і жінка покладала на свій шлюб з ним великі надії.

– Все-таки Великобританія – дуже культурна країна, – була відвертою вона. – Правда, англійського я поки не знаю. Доводиться з електронним словником справлятися. А він так переводить, що, буває, не можу уловити значення цілих абзаців. Треба терміново учити.

Після цього випадку Таміла постійно зверталася до мене за допомогою в перекладі. І, мабуть, замовила слівце перед начальством, тому що, не дивлячись на вчорашню недостачу в тринадцять гривень, мені дозволили офіційно оформлятися на роботу, хоча стажировався я всього 5 днів, а не встановлені два тижні.

Хто їв з моєї тарілки?

Продавщиці з відділу м’ясних продуктів зібралися на обід. Проходячи через мою касу, вони купили салати, запаковані в тарілочки-піддони пінопластів. Для звичайних клієнтів така тара продається окремо за 40 копійок. По звичці я почав друкувати на упаковках код.

– Коля, своїм пробивати не потрібно, – обсмикнули мене жінки. – Тару ми повернемо, як поїмо.

Цікаво. Треба напроситися з ними на обід.

Краще б я цього не робив. За столом панувало страшне свинство. На клейонці красувалася калюжа супу, в якій вже потонуло декілька тарганів. Поганивши в цій калюжі рукава, продавщиці хлебтали обіди з тих самих тарілок-піддонів пінопластів.

Я дістав фотоапарат і зробив декілька знімків. Жінки миттю вискочили з-за столу.

– Не треба нас! Ми ще не нафарбовані, – замахали вони руками.

– А я не вас, а свинство, яке ви тут розвели.

– Подумаєш.

Огрядна продавщиця піднялася з лавки і ліниво витерла пролитий суп.

– Ну а миски пінопластів за собою потім миєте? – поцікавився я.

– Дивлячись що їмо, – сито посміхнулися співбесідниці. – Після супу – так, а після салату немає значення. Якщо у продавщиці туберкульоз, то кухоль води покупця все одно не врятує.

І панночки дружно розреготалися.

Живність на складі

До вечора знову зібралася черга. Клієнти кричали і лаялися на повільне обслуговування.

– Я працюю на межі своїх можливостей, – огризнувся я.

– От блін! Тільки вирішила дух перевести, вже набігли, – зло прокоментувала касирка Саша, що зібралася було на перекур. – Як я їх ненавиджу! Нічого, я одному ідіоту вибила замість двох пляшок вина чотири. А він навіть чек не забрав.

У мене сьогодні був вперше повний, тобто 14-годинний робочий день. Втомився, засинаю на ходу. Один раз забув поставити кому і вибив людині замість півкіло оселедця декілька тонн на 50 000 гривень! Довелося зробити ануляцію.

Привела мене у відчуття старенька, що купила молоко:

– Якого біса прострочення женете! Отруїти нас хочете?

Дивлюся на пакет. Дійсно, прострочене. Хоча вранці, обходячи полиці, я “прострочення” не бачив. Дивно.

Ні, треба відпочити. Я закриваю касу і відправляюся подрімати на склад. Поряд зі мною відразу влаштовується кішка. Тут їх, до речі, цілих три.

– Чим ви її годуєте? – питаю вантажника Костю.

– А вона у нас розумниця: щурів ловить на продуктовому складі, – слідує “утішлива” відповідь.

Раптово бачу дрібну дворнягу, несе в зубах пачку крабових паличок. Проскочивши мимо охорони, вона вибігає на вулицю і ховається за горою сміття.

Овочі з хімією

Фрукти в нашому магазині виглядають дуже свіжими. Ну просто неначе тільки що з дерева зірвали!

– Ці яблука у нас вже другий місяць лежать тому, що їх хімією обробляють, – приголомшила робітниця відділу. – Якщо звичайне яблуко розрізати, то воно через три хвилини потемніє. А ці, я перевіряла, розрізай – цілий день пролежать як новенькі.

– Так ну? – здивувався я.

– А турецький виноград взагалі протягом років може не гнисти.

Як я взнав пізніше, обробляють товар хімією постачальники ще на складі. Особливо щедро витрачаються реактиви на турецькі і польські фрукти.

– Є слух, що турецькі огірки трансгенні, – продовжувала лякати обізнана продавщиця. – Інакше як би вони місяцями на полиці не вяли?

Втім, наскільки шкідливі для здоров’я фрукти і овочі з супермаркету, ніхто мені конкретно так і не пояснив.

Хворіти належить у вихідні

Я захворів на два дні. Управляюча була явно не у захваті:

– Тільки влаштувався, а вже хворіє! Перш ніж хворіти, треба хоча б два місяці відпрацювати. Таблетки пий, з температурою будь, але на робочому місці! І взагалі, вирішуй проблеми на вихідних.

Але, що приємно, сьогодні я нарешті одержав назад свій паспорт, який, нагадую, у мене вилучили на час стажування.

Перший день роботи по виходу після хвороби видався нервовий. Тільки встиг сісти за касу, як дідусь розкричався, чому я вибиваю більше грошей, ніж вказано на ціннику.

– Навіщо ви нас, літніх людей, одурюєте?! Якщо вартість виросла, так би і вказали!

“Здивував”. І з цього приводу лається мало не кожний другий покупець.

Працівниці кулінарії розмовляють про своє, про жіноче.

– Ти рік вже тут і дотепер санітарну книжку не оформила? – вражається одна.

– Просто я вчора одержала результати соскоба з “п’ятої крапки”. Знайшли у мене якусь гидоту. Тепер до кінця місяця точно книжки не одержу. І знову штраф в 30 гривень накладуть!

Її співбесідниця гойдає головою:

– Адже я теж ці аналізи не пройшла. Але знаю одну бабульку, вона тобі зробить санітарну за 50 гривень.

Не заразитися б і мені дивним професійним захворюванням працівників громадського харчування! Панічно мию руки. Біля раковини замість мила – пральний порошок.

Обідати я вже не зміг: шматок в горло не ліз.

Як мене розсекретили

Я багато раз просив покупців, щоб сфотографували мене у каси, хоча в супермаркеті це робити заборонено. Зрештою така наполегливість насторожила охорону, і вона почала за мною наглядати. Коли ж я зібрався відобразити зіпсований товар на полиці, начальник охорони розкричався за повною програмою.

– Ти що, страх втратив? – попер він на мене. – Я тебе скільки разів попереджав, а ти продовжуєш своє?! Давай сюди апарат, я зітру те, що ти назнімав.

Природно, я не дозволив. Трохи не дійшло до бійки. За таку поведінку головний сек’юріті наклав на мене штраф в сто гривень, які повинні були відняти із зарплати.

В обід я увійшов до підсобки. Побачивши мене, всі миттю замовкли. Ніякої звичної лайки і матірщини. На все мої питання жінки відповідали односкладово. Відчуваючи недобре, я запитав:

– Чого принишкли?

У відповідь присутні почали мене уважно розглядати, як в перший день роботи, і щось шепотіти один одному на вухо.

По звичці я сунув руку в кишеню і завмер від жаху: там не було мого журналістського посвідчення. Невже втратив? І тут я зрозумів, в чому справа.

Моє псвідчення тримала в руках Таміла. І де я міг її упустити?

На цьому моя кар’єра касира закінчилася Мені нічого не залишалося, як ретируватися.

БУЛА СПРАВА

“Собача фотосесія” зірвалася

Між полиць друг за дружкою пробігли відразу двох собак – сука і пес. Попрямували до бакалії, де, мабуть, вирішили “розжитись”. Миттю дістаю фотоапарат, але він вислизає з рук і падає. Батареї кудись укочуються. Хапаю з полиці нові, але дворняги далеко – “мильниця” не дістане. Втім, фотошедевра “Собаки займаються любов’ю в супермаркеті” не вийде і так: чотириногих вже вигнали.

Зате клієнти написали на мене скаргу: “Касир Тимошенко, замість того щоб обслуговувати, фотографує собак, бігаючих по магазину”.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Дана публікація не мала на меті зганьбити конкретний супермаркет. Якщо хтось взнав себе в статті, це говорить лише про те, що виявлені нашим кореспондентом порушення носять масовий характер. Ми не сумніваємося, що сьогодні є магазини, в яких все, зовсім не так, як описав Микола Тімошенко.

Редакція дуже сподівається, що завдяки нашій статті в тих магазинах, де все-таки присутні неприйнятні норми обслуговування покупців, всі помилки будуть виправлені.

НА ЗАМІТКУ

Виходячи з одержаного за час роботи досвіду Микола дає читачам декілька корисних порад

Що краще не купувати

1. Окорочка, куряче філе. Ці продукти можна брати тільки перевірених марок. Інакше вам підсунуть невідомо що. Я чув, що залежані окорочка вимочують в розчині, що вбиває бактерії і запах, а потім продають під “безіменною” торговою маркою.

2. Курячий (м’ясний) фарш. Не купувати у жодному випадку. Річ у тому, що на фарш пускають найгірші шматки м’яса, часто зіпсовані.

3. Піца. По-перше, невідомо, коли її робили. Але навіть якщо вона свіжа, під соусом часто ховають зіпсовану ковбасу. Працюючи в супермаркеті, я жодного разу не бачив, щоб хтось з персоналу купував піцу, зате чув масу історій, як нею труїлися.

4. Салати з відділу “кулінарія”. Важко сказати, наскільки брудними були руки у поварихи, коли вона їх готувала. До того ж у салатів немає терміну придатності. Вони лежать на прилавку, поки не покриються цвіллю. Зверніть увагу на миску-піддон пінопласту: чи не брудна. Наївні покупці думають, що упаковка нова, а тим часом якась кладовщица посьорбала з неї суп і повернула на склад.

5. Ковбаси, окороки, сири. Ці продукти, як правило, свіжі. Якщо не вважати, що їх іноді виривають з пащі у собак, що забігли в магазин, то все гаразд.

6. Глазуруючі сири і молочні продукти. Обов’язково перевірте термін придатності, тому що молочні продукти частіше за все виявляються простроченими.

7. Фрукти і овочі. Потрібно знати, що фрукти, що лежать на прилавку, тільки здаються свіжими, оскільки оброблені хімікатами (нехай навіть харчовими). Перед вживанням обов’язково помийте їх гарячою водою.

Товар дорожчає на касі

Підрахуйте вартість покупки. Дуже часто ціни на касі виявляються більшими, ніж вказано на цінниках. Частіше всього я чув від покупців претензії саме на це.

Стежте за монітором

Дивіться на монітор – чи ті товари висвічуються, що ви купили. Особливо якщо їх пробивають уручну: касир може помилитися (що дуже часто) і вибити товар з кодом, трохи відмінним від правильного. Наприклад, кілька разів замість “Курячого супу-набору” я пробивав “Свинячу корейку”, яка стоїть в чотири рази дорожче. Код у цих товарів був дуже затертий і різнився всього на одну цифру.

Стежте, щоб товар не пробили двічі. Це трапляється, якщо в магазині поганий сканер. По ідеї, коли таке відбулося, касир повинен зробити ануляцію. Але в деяких супермаркетах за ануляцію штрафують, тому касир, швидше за все, зробить вигляд, що нічого не трапилося.

М.Тимошенко, “КП”

Переклад на українську мову: Lohotron.in.ua

1 thought on “Як я працював касиром в супермаркеті

  1. Гарна стаття. Я сам працюю касиром. Багато чого сказаного має місце і у нас. Наприклад, цінники. Справа в тому, що ціну змінюють, але “забивають”(роблять вигляд, що забули, чи що?) вчасно повідомити відповідального за відділ працівника (певно, керівництво мережі зайняте більш важливою справою: як придумати побільше штрафів, щоб забрати побільше грошей у вбогих українців, які на них працюють. Таке враження, ніби я заробляю 100 тис. ₴, і для мене 100-500 ₴ як дві копійки: є, нема- всеодно. Хоча я заробляю 13.52 ₴/годину, 1300 офіційно усе інше як доплати). Отож людина собі працює за 2-х (а хто з тих, що мають вибір, піде працювати за цю здачу по 13 годин тиждень через тиждень, хворий не хворий- працюй(хотів сказати кріпач!) і не підозрює, що в нього щось не гаразд. Потім до нього приходять декілька великих дітей поплакатись на життя (було б краще відвідати психотерапевта), потім пара царів і королев, які хочуть показати йому, які вони “цяця” (порожнє гарно дзвенить), далі трохи моральних збоченців, яким треба зіпсувати комусь настрій, щоб їм стало легче, приправляємо все це парою варварів, які в житті залишають лише послід. І от в такому настрої до нього приходить покупець, який в формі звинувачення, виказує касирові розбіжності в ціні. Касир ледь не Люцифер у плоті. Зрозуміло, на такі образи мало яка людина зможе зреагувати спокійно. Усе – СКАНДАЛ!!! Хоча, навіщо? Ні одна із сторін не мала злих намірів. Я вважаю, це наше загальнонаціональне небажання зрозуміти одне одного, поставити себе на місце оппонента і т.д. Мені дуже не подобається, що більшість розуміє фразу “покупець завжди правий” як “можна вести себе як останній покидьок, і нічого мені за це не буде! Ха-ха-ха!!!” А це, повірте, залишає дуже неприємний осад, який, часом заважає, якісно обслуговувати… Дякую за увагу. Побільше нам порозуміння та єдності в справах, можливо тоді корабель під назвою “Україна” покине мілководдя і попливе підкорювати Океани. Успіху Вам !) З Різдвом Христовим!

Залишити відповідь

Ви маєте змогу за кілька секунд швидко ввійти за допомогою: