Діти приєднуються до “синіх китів”, щоб заглушити емоційну пустку

Власне, я проти будь-якої паніки, бо вона ще більше дезорганізує і деструктивно впливає на все. Нічого особливо нового тут я не бачу, просто сучасніший, прогресивніший метод впливу на несформовану психіку підлітків.

Але, таке було завжди. Підлітковий вік – досить складний, коли “Я” особистості ще дифузне і неоформлене. Це період, коли дитина вийшла з дитинства і ще не ввійшла в доросле життя. Роздоріжжя. Часом, страшне, болюче і суперечливе. Плюс гормональні зміни в організмі.

Тому, найбільше діти цього віку підпадають під впливи. Якщо дитині батьки зуміли закласти впевненість, довіру до світу і стрижень, як майбутньої особистості, вона цей період пройде легше, під впливи не попаде. Але, якщо у батьків у самих цього немає, то в дитини воно не з’явиться нізвідки.

Неформальні субкультури (готи, емо тощо) були завжди, підлітки попадали туди найчастіше. І в секти різні попадали, і суїциди були також. Сьогодні підлітки – нове покоління z. Це діти, котрі народилися після 2000 року. Їхня особливість в тому, що вони ростуть в інтенсивному інформаційному потоці. В психологічну науку можна вводити нове поняття “цифрового мислення”. Воно в них фрагментарне, я би сказала “кліпове”, конкретне. Це покоління гаджетів і нових технологій. Вони одночасно можуть говорити по телефону, грати в гру і слухати маму. І так і буде. Прогрес не зупиниться, і виживе той, хто зуміє в ньому адаптуватися. І коли, мої колеги-психологи радять відучити дітей від гаджетів, замінивши їх реальністю, вони не зовсім мають рацію, недооцінюють всю складність ситуації.

Змоделювати в реальності такі заняття, котрі будуть викликати такий викид адреналіну, як у віртуальній грі просто неможливо. Це щось по типу, як плигати з парашута. Це нереально, неможливо і, навіть, якщо це й робити щодня, то все одно настане адаптація і потрібен буде новий екстрім. Але, це не означає, що дитині не потрібно показувати інше життя і не привчати її до нього. Та акцент я би зробила на слові “привчати” – змалечку, щодня, бажано, своїм прикладом. Дитина буде знати, що є дві реальності – віртуальна, де можна отримати певний викид адреналіну, і реальне, де також його можна отримати, але по-іншому. І, навіть, часом цікавіше. Але, якщо батьки не робили цього з раннього дитинства, то у підлітковому віці вже трохи й запізно.

Відповідно, незважаючи на те, яке століття чи тисячоліття надворі, дітьми потрібно займатися. До дітей треба прислухатися. Діти мають батькам довіряти, а не боятися їх. Коли дитина йде в якісь групи, компанії і неважливо в реальні чи в соцмережах? Тоді, коли вона хоче, щоб її зрозуміли. Тоді, коли вона хоче до когось приєднатися. Бо, навіть, клітинка не може сама: вона постійно ділиться, а людина тим паче не може. І для того, щоб підлітки не приєднувалися в “Сині кити”, інші групи, не шукали їх в Інтернет павутині, їм треба дати відчуття “несамотності”, а краще “дужепотрібності” і любові.

Тому, з дитиною треба забути, що ти крутий дорослий або дуже зайнятий справами і грошима, піти з нею у кіно, на фільм, котрий вона сама хоче, купити відро попкорну і просто, і душевно провести час разом. Потрібно говорити і обговорювати її справи. Не кричати, не повчати, а просто обговорювати. Знаходити час на “байдикування” разом, ходити на шопінг і купити підлітку те, що він хоче, а не те, що потрібно або “що скажуть люди”. Не “відкуплятися” від дитини грошима, купляючи всі найновіші речі, гаджети і забаганки. А потім дивуватися:”В тебе ж все є, чого ж тобі не вистачає ?”.

Жодна річ не замінить емоцію, тепло і душевне спілкування. На жаль, найчастіше наркозалежними і членами таких груп, як “Сині кити” стають діти з благополучних сімей. Намагаються заглушити емоційну пустку, яка виникає, коли батьки зайняті грошима, статусами і атрибутами багатства і влади. Це називається “депривація” любові, коли все є, а любові дитина не відчуває. Тому батькам, фокус своєї уваги потрібно повернути на саму сутність дитини, на її душу, на ЇЇ потреби.

Якщо, вже все ж таки пізно і контакту з дитиною немає, а тим паче кити на заставках соцмереж, терміново звертатися до кваліфікованих психологів, лікарів. І проходити реабілітацію і самим, і дитині. Бо, це значить, що модель вашого виховання була повністю деструктивною, саме вона призвела до таких результатів. Треба змінюватися спочатку самим, потім зміняться і ваші діти.

І ще, для того, щоб дитина не попала в гру “перебігти перед машиною”, придивіться уважно, що вона (дитина) любить. Можливо, їй потрібен екстрім. І , як би ви не боялися цього, краще віддайте її на екстремальні види спорту під наглядом тренерів, ніж вона собі його знайде в інший спосіб.
І, мабуть, найголовніше: дітей треба не просто слухати, дітей треба чути.

P.S. Сподіваюся, що ці рекомендації допоможуть, поки не пізно. Пізно буває лише в одному випадку……. будь-які інші ситуації завжди можна виправити. Завжди.

Інна Лук’янець, завідувач кафедри педагогіки і психології Черкаського національного університету

 ім. Б. Хмельницького. Пост у Фейсбук.

Нагадаємо, що “групи смерті” – це спільноти, зосереджені переважно у мережі Вконтакте, розраховані на підлітків. Починається все з того, що їхні адміністратори дають учасникам груп травматичні “завдання” – наприклад, свідомо порізати собі руки лезом, відзнявши усе це на відео. Кінцевою метою “гри” є доведення дитини до самогубства, яке вона також повинна зафіксувати на камеру. Вперше про “групи смерті” на кшталт спільнот “Синий кит”, “Тихий дом”, “Разбуди меня в 4:20” заговорили ще у травні минулого року в Росії.

Тоді російське видання Новая Газета опублікувало масштабне розслідування, де був описаний принцип дій таких спільнот. Зазвичай вони об’єднані спільною символікою – це кити. Цей символ обраний невипадково, адже кити – одні з небагатьох видів ссавців, що можуть звести рахунки з життям, самовільно викидаючись на берег.

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: