Росіяни через доповідь Нємцова ще більше полюблять Путіна

В російському суспільстві спрацює “синдром жертв МММ”, які вірили, що вкладИ вони у “лохотрон” ще трохи грошей – і буде приз.

челом бьют

Біля чверті тисячі загиблих – це по мінімуму, хоча, напевно, більше. 53 мільярди рублів прямих бюджетних втрат. 2 трильйони втрат із зарплат і 750 мільярдів – із заощаджень. Решта – “дрібниці”. 80 мільярдів, чи то витрачених, чи, швидше, розпиляних на “утримання українських біженців”. Компенсації родинам загиблих – поки їх іще платили. І все це – не підсумковий рахунок, а лише проміжна сума в оплаті російської військової авантюри.

Смерть Нємцова не завадила йому назвати ціну війни для росіян. Ціну, яка виявилась насправді немалою. Що, в свою чергу, ні для кого не стало новиною.

“Я придумав, що робити. Треба написати доповідь “Хуйло. Війна”, видати її великим накладом і роздавати на вулицях. Розповімо, як Хуйло розв’язав цю війну. Тільки так ми переможемо пропаганду”, – казав Борис Нємцов. Надіючись, вочевидь, що перемога над пропагандою означатиме і появу стійкої антивоєнної – а в перспективі і антипутінської – опозиції. Чого, вочевидь, не станеться.

Бо для того, щоби зробити правильні висновки з довгого списку втрат російського суспільства і російської економіки від військової авантюри в Україні, треба визнати, що ця авантюра була помилковою. Що всі ці трильйони пішли не на “великі звершення у справі збирання російських земель” (за що, зрозуміло, ніякої зарплатні не шкода) – а псу під хвіст. Що, втративши солдатів, офіцерів і трильйони, Росія отримала не статус “нового СРСР”, якого всі “бояться і поважають”, а шматок краденої землі, ненависть лояльних сусідів і зневагу цивілізованого світу. Щоб визнати помилковість анексії Криму і війни на Донбасі, росіянам треба відчути вину за свою висловлену – чи мовчазну – підтримку всього, що робив російський уряд. За дії, думки, і бездіяльність. А подібне почуття провини переважній більшості російського суспільства поки що цілком чуже. Щоб відмовитись від ролі “володарки морської”, конче потрібен етап повернення до розбитого корита.

Хоча, звичайно, доповідь Нємцова – якщо його соратникам вдасться “донести” її до мас, не пройде зовсім не поміченою.

По-перше, невеликий прошарок росіян, які звикли думати раціонально – головно, з середовища дрібних і середніх бізнесменів, почувши деталі про вартість “кримнашу” – і спостерігаючи за готовністю влади і суспільства “кримнаш” продовжувати, прийме єдино правильне раціональне рішення. Тікати з божевільні, поки санітари не замурували вхідні двері.

Натомість чимала частина відносно інтелігентнішої аудиторії “зомбоящика”, на рівні підсвідомості розуміючи правдивість доповіді про розміри і масштаб втрат в результаті “кримнашу”, зробить висновки, протилежні тим, на які надіявся покійний автор доповіді. І полягатимуть вони у тому, що заплативши таку ціну – і грошима, і кров’ю – відступати було б злочином. Відступ означав би, що і кров, і трильйони були витрачені намарне – і владою, і суспільством.

Тому, скоріше за все, в російському суспільстві спрацює “синдром жертв МММ”. Втративши купу грошей (або сил, чи часу) на непотрібну і явно програшну справу, ставши, по суті, жертвами “лоховодів”, люди, супроти здорового глузду, будуть вірити, що досить вкласти ще зовсім-зовсім трохи грошей у ту прірву, куди пішло вже стільки всього – і омріяний приз буде їхнім. Головне – ще трошки-трошки потерпіти. Пережити ще трохи підвищень цін, ще кілька “заморозок” пенсій, ще кілька сотень “двохсотих” – і все буде добре. Діди он воювали – і не жалілись… А якщо хтось до цього не допетрає сам – то диктори на телебаченні йому в тому, безумовно, допоможуть.

Хоча й сказати, що доповідь вбитого опозиціонера була марною затією, теж не можна. Бо правда має свою власну ціну – не залежно від політичної кон’юнктури. І коли на зміну сьогоднішньому російському “мікросталіну” прийде хтось інший – доповідь Нємцова обов’язково стане йому в нагоді при викритті гріхів попередника. Не факт, що Росія стане від того демократичнішою, але, гляди, трохи правди – принаймні у період “межицарства” – вийде на світ. Тоді, принаймні, на якийсь час, на Борисовому мості замість працьовитих двірників, що хочуть прибрати все і негайно, з’явиться скромна пам’ятна дошка.

За матеріалами depo.ua

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: