Безкоштовна освіта в СРСР

Освіта в СРСР не завжди була безкоштовною. Виявляється, всупереч сформованій думці про те, що освіта в Радянському Союзі була безкоштовною, це було не так. Офіційні постанови про введення сплати за навчання практично ніде не публікувалися, хоча знаходяться у відкритих архівах і не заховані під грифом «таємно».

школа срср 1940

Плата за навчання в старших класах середніх шкіл і вишах СРСР була скасована постановою уряду 10 травня 1956 року. А запроваджена – в жовтні 1940 року.

26 жовтня 1940 року введено постанову № 638 “Про встановлення сплати за навчання в старших класах середніх шкіл і у вищих навчальних закладах СРСР і про зміну порядку призначень стипендій”.

У старших класах шкіл і у вишах запроваджувалося платне навчання і з встановленим розміром річної сплати. Навчання у столичних школах коштувало 200 карбованців на рік; в провінційних – 150, а за навчання в інституті вже доводилося викладати 400 карбованців в Москві, Ленінграді і столицях союзних республік, і 300 – в інших містах.

Річна сплата приблизно відповідала середній місячній платні радянських робітників на той час: 1940 року вона склала 338 карбованців на місяць.

Однак введення навіть такої скромної сплати для багатьох радянських громадян закрило можливість продовжити освіту після 7 класу. А колгоспники тоді взагалі платні не отримували і працювали в колгоспі за трудодні.

У результаті проведених “реформ” кількість випускників середніх шкіл (8-10 класи), середніх спеціальних навчальних закладів і вишів скоротилося вдвічі. Радянська влада свідомо домагалася обмеження кількості людей із середньою, середньоспеціальною та вищою освітою. Країні потрібні були люди біля верстата. І цього домагалися заходами економічного характеру: за навчання встановлювалася сплата.

Фактично Сталін в той час почав формування нової становості. Ті ж селяни не могли “вибитися в люди” навіть через навчання в технікумі, а робітники – через виш. Нагадаємо, що в сім’ях того часу нормою було по 5-7 дітей у селян і по 3-4 – у робітників. І сплатити за навчання 2-3 дітей було для них непосильною ношею.

Тоді ж, наприкінці 1940-го з’явилося положення “Про державні трудові резерви СРСР”. Рада Народних Комісарів отримала право щорічно призивати від 800 000 до 1 млн. чоловік міської і сільської молоді, починаючи з 14 років, в училища та школи фабрично-заводського навчання (ФЗН). Випускники отримували спрямування на підприємства, де зобов’язані були працювати 4 роки. А пізніше з’явився указ про кримінальну відповідальність терміном до 1 року “за самовільний відхід або за систематичне і грубе порушення шкільної дисципліни, що спричинило виключення з училища (школи) “. Фактично держава закріпляла учнів за ФЗУ.

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: