Про споживче кредитування зсередини

Пункти видачі “моментальних” кредитів множаться, як аптеки. “Ну візьміть кредит!”, – благають працівники банків.

кредит карикатураЩо це? Атракціон небаченої щедрості, або черговий вітчизняний “лохотрон”? У світлі страшних новин про те, що дніпропетровці стали більше кредитуватися (хоча в цій справі традиційно лідирує столиця), захотілося розібратися – до чого це може призвести.

“Багатьом відомо, що я десять років працював у банківській системі. Та сфера банківської діяльності, якою я займався на банківському жаргоні називається словом «філіальщик» – створення та управління мережею банківських відділень і філій.

Філіали і відділення – це банк в мініатюрі, у них є практично всі ті ж операції, які виконує головний банк (крім, хіба що, вироблення загальної стратегії і взаємовідносин з акціонерами), тому мені добре відомо, як заробляють гроші банки.

У деяких маргінальних колах банки іноді обзивають мало не породженням пекла і звинувачують у лихварстві. Проте, мені ніколи (за винятком, хіба що, самих останніх місяців роботи, але про це нижче) не було соромно за те, що робив я і робили мої роботодавці. В ті часи, коли я був банкіром, банки не обманювали людей.

Банкрутувались іноді, бувало, але ці банкрутства зазвичай не були результатом навмисних дій банкірів. Однак не було спроб обдурити клієнтів, заробити на них грошей, як на дурнях.

Повірте, я не ідеаліст, у мене немає рожевих окулярів. Я довго був банкіром, і добре знаю, про що пишу. Я в деталях знав кредитні портфелі своїх філій, брав участь у розгляді цих кредитів на засіданнях кредитних комітетів банків і т.п.

П’ятнадцять років тому споживчого кредитування в Росії ще практично не було. Слово «практично» означає, що частка споживчих кредитів в активах банку зазвичай була в межах статистичної похибки. А рідкісні споживчі кредити, які видавалися, видавалися в індивідуальному порядку, після ретельного індивідуального розгляду позичальника (ніякого скорингу!), і ставки за ним, хоч і перевищували ставки кредитування для юридичних осіб, але не сильно. Грубо кажучи, якщо бізнес банки кредитували (умовно) під 15 – 25% річних, то «фізик» цілком міг розраховувати на кредит під 20 – 35% (йдеться про початок “нульових”, для того рівня інфляції це абсолютно нормальні цифри).

Бізнес банків будувався за принципом «win-win». Основними позичальниками банку були представники бізнесу, які були фінансово грамотні, добре вміли рахувати гроші, і брали кредити на підтримку і розвиток бізнесу, тобто на заробляння грошей.

Не було лихварства – коли кредити дають тим, хто їх бере за дурниці, навряд чи зможе віддати, і з високою ймовірністю потрапить в кредитну кабалу.

Так було до тих пір, поки в Росії не з’явилося споживче кредитування.

Піонером споживчого кредитування в Росії став горілчаний король Рустам Таріко і його банк «Російський Стандарт». Спочатку інші банкіри дивилися на нього, як на божевільного, і мало хто вірив в успіх цієї затії в Росії. Однак змальована з Заходу схема спрацювала, і «бізнес пішов». Добре пам’ятаю, як ми в банку з подивом вивчали річні звіти «Російського Стандарту», що потрапили до нас в руки, дивлячись на цифру офіційно (у публічній звітності!) оголошеної середньої прибутковості за споживчими кредитами: близько 50 – 80% річних і вище (у різні роки були різні цифри). Для порівняння: ставки кредитування юр. осіб у цей час становили 18 – 25%, розумний і вміючий рахувати «фізик» міг отримати споживчий кредит в Ощадбанку (зрозуміло, після ретельного розгляду, під поручительства, застава тощо) не вище 25 – 35%.

Але хто ж тоді бере кредити під такі шалені відсотки – не могли зрозуміти ми?

Розгадка прийшла, коли наш банк переманив до себе одного з топ-менеджерів «Російського Стандарту», і програма споживчого кредитування стала запускатися у нас. По суті, вона була калькою зі стратегії «Російського Стандарту».

(Вибачте, але розмова буде без назв і прізвищ. Як мені здається, вони тут і не потрібні, справа-то не в них).

Після новини про запуск банком програми споживчого кредитування я очікував, що тепер банк розгорне його в наших філіях. Однак керівництво здивувало мене, оголосивши, що філії в цій програмі брати участь не будуть.

Знаєте, з якої причини? Санкт-Петербург, Новосибірськ, Московська область – точки, де у нас були філії – були визнані занадто великими і «занадто розумними» для того, щоб розвивати там споживче кредитування. Для видачі споживчих кредитів банк прийняв рішення йти в дрібні міста, створюючи там з нуля операційні каси. З одного боку, туди ще не дотяглися інші банки. Але схоже, що не це було головним критерієм. Важливіше було інше – результати опитувань показували низьку фінансову грамотність населення в дрібних містах.

Банк абсолютно свідомо шукав дурнів і відмовлявся працювати з розумними. 

Це – скоринг, хлопці. І це – споживче кредитування.

Чим сучасне споживче кредитування відрізняється від того кредитування, яке я спостерігав за часів своєї банківської діяльності?

1. Масовістю. Кредити видаються практично всім, кому прийшло в голову їх взяти. Раніше я навіть уявити не міг, що банки будуть регулярно телефонувати мені на мобільний і пропонувати взяти кредит. Зараз це поставлено на потік.

2. Височенною, величезною кредитною ставкою. Ставкою, в яку закладені неплатежі тих, хто платити не хоче або не в змозі. В результаті в дурнях виявляються і ті, хто платить ці шалені відсотки, і ті, хто не платить, і несе ризик втрати майна в результаті розгляду з колекторами і інших неприємностей (стреси, проблеми з виїздом за кордон тощо).

3. Обманом позичальників у вигляді прихованих комісій, штрафів тощо, які багаторазово підвищують вартість кредиту. Якщо ви думаєте, що комісії і штрафи придумані для тих, хто є злісними неплатниками, то ви помиляєтеся. Навпаки, це як раз для тих, хто платить, щоб змусити тих, хто здатний платити, платити більше і більше.

4. І, нарешті, скоринг. Спрощена процедура миттєвого прийняття рішення про кредитування. Сучасне споживче кредитування з’явилося, коли на зміну індивідуальному розгляду кожного кредиту прийшов скоринг.

Я про це вже писав, але напишу ще раз. Багато людей думають (і ЗМІ старанно доносять цю точку зору), що метою скорингу є мінімізація ризиків, іншими словами – мінімізація сумнівних і неповоротних кредитів. Однак перевірити це неможливо – реальні алгоритми скорингу є ноу-хау банків і тримаються в секреті. Оскільки доказів у мене немає, то напишу акуратно: є підстави припускати, що в дійсності системи скорингу налаштовані не на мінімізацію ризиків, а на максимізацію прибутку банків.

Результат такого скорингу може виявитися наступним: банк може виявитися не зацікавлений у фінансово грамотних позичальниках, які потенційно схильні акуратно і без затримки платити по кредитах, не потрапляючи на штрафи і комісії. І, навпаки, банк буде масово видавати кредити тим, хто в силу своєї фінансової безграмотності і недисциплінованості потенційно схильний порушувати умови кредитного договору і потрапляти на драконівські комісії і штрафи.

Я десять років пропрацював в банках, і мені не було соромно за свою роботу. Зараз я розумію, що це я просто не встиг застати епоху споживчого кредитування. Точніше, я застав саме її початок, тому-то я і в курсі того, як це все працює, але, на щастя, не встиг у всьому взяти участь.

По суті, з початком споживчого кредитування, побудованого на скорингу, банківське кредитування стало перетворюватися з стратегії «win-win», коли кредити видавалися переважно на бізнес і практично завжди лише тим, хто потенційно може їх повернути, в стратегію «win-lose». Або, користуючись більш відомим і зрозумілим терміном – в лихварство. Коли банки обманом нав’язують кредити клієнтам, багато з яких явно не зможуть їх повернути, заганяючи людей в кредитну кабалу.

Кредит з інструменту для допомоги розумним перетворився в інструмент для обдурення дурнів.

Власне, і зараз лише невелика частина банків робить гроші на споживчому кредитуванні. Це далеко не вся банківська система. І, ймовірно, навіть не її більшість.

Однак меншість, яка зробила споживче кредитування своїм основним бізнесом, за кілька років встигла перетворити цілком шановану професію банкіра в професію лихваря. Професію, яку ще через кілька років у Росії стануть люто ненавидіти, після того, як з’являться масові жертви споживчого кредитування, що загрузли в боргах і втратили останнє майно і перспективи у житті. Все до цього йде. Та, власне, вже прийшло, все це є вже зараз, а далі будуть лише наростати масштаби цього лиха.

Я зрозуміло пояснив причину своєї нелюбові до споживчого кредитування?

Це бізнес на ошукування інших людей, потрібно це добре розуміти.”

За матеріалами fintraining.livejournal.com

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: