Як сектанти людей дурили

“Вас виселяють”, – та ке довелося почути багатьом львів`янам, які свого часу виявили надмірну довіру до своїх духовних наставників із церкви “Посольства Божого” і дали їм гроші, заставивши власні квартири. Нині люди в суді намагаються довести, що стали жертвами шахраїв.

Від депресії до секти

Як сектанти людей дурили

Коли 2004 року Артур Глущенко вперше зіштовхнувся з “духовними братами”, він навіть не підозрював, на який жах невдовзі перетвориться його життя. Саме тоді, майже вісім років тому, пану Артуру здавалося, що він у безвиході. Професійний спортсмен, майстер спорту, багаторазовий чемпіон СРСР, чемпіон і призер Європи з мотокросу не мислив свого майбутнього без змагань.

“Так вийшло, що зі спортом довелося попрощатися через фінанси, – розповідає Артур Глущенко. – Мотокрос – дуже дорогий вид спорту. Я не міг сам, без допомоги спонсорів, продовжувати виступати. Важко переживав це розставання, впав у депресію і запив”.

Стурбована станом чоловіка, дружина кинулася шукати допомоги і, зрештою, знайшла. Якось жінка натрапила на оголошенням про реабілітаційний центр, де лікують від різних залежностей: алкоголізму, наркоманії, пристрасті до азартних ігор. І вже дуже скоро Артур почав відвідувати ці збори. Тут залежним спочатку просто читали лекції про шкідливість алкоголю, наркотиків. Щоправда, лекції мали духовний нахил. Тоді здавалося, що все гаразд, головне, аби подіяло. І так крок за кроком почало формуватися нове середовище спілкування для відвідувачів центру. Кожен тут знаходив друзів за нещастям.

І все б нічого, якби у якийсь момент лектори не стали наполягати на обов`язковому відвідуванні богослужінь, як згодом з`ясувалося, секти, відомої під назвою “Посольство Боже”, заснованої вихідцем з Нігерії Сандеєм Аделаджею. Під тиском, мовляв, якщо відмовитесь, то рано чи пізно знову повернетеся до своїх залежностей, люди один за одним почали ставати членами церкви.

“На той момент церква орендувала приміщення на вулиці Гашека, потім – у кінотеатрі “Сокіл”, – згадує Артур Глущенко. – Спочатку богослужіння проводили лишень по неділях, згодом їх ставало дедалі більше. І так воно потроху затягувало”.

Жертвою надмірної довірливості став й Артур Глущенко. Якось в одній із розмов він поділився своїм найсокровеннішим. Мовляв, був колись професійним спортсменом, життя віддав мотокросу, а потім довелося зав`язати із змаганнями через брак спонсорів. Звісно, духовні наставники поцікавилися, чи не хотів би чоловік повернутися у великий спорт. Тоді на ствердну відповідь Артура вони просто промовчали. Але, як потім виявилося, нічого не забули…

Багатство росло на очах

“Невдовзі до вже традиційних богослужінь додалися й бізнес-семінари, – продовжує пан Артур. – Явка на семінари була обов`язковою і, до того ж, платною. Пастирі наказували, якщо хтось не ходитиме на семінари, буде ставитися питання про виключення таких людей, тому що вони непокірні і не хочуть робити те, що їм кажуть”.

До кожного пастирі знаходили свій підхід. На Артура Глущенка тиснули через спорт, його ж дружину лякали, якщо не слухатиметься, чоловік знову стане алкоголіком. А ще люди боялися втратити те середовище спілкування, яке склалося в церкві. Більшість мали спільні проблеми, часто суто фінансові.

На бізнес-семінари запрошували київських бізнесменів, які, мовляв, за дуже короткий час змогли розбагатіти, ба, навіть стати мільйонерами. А що треба людині, яка нидіє від зарплати до зарплати? Гарна казка про те, як майже нічого не робити і заробляти величезні статки. Бізнесмени розповідали, як можна грати на біржі чи як зробити правильні капіталовкладення, наприклад, у нерухомість. Натомість на запитання, а де ж взяти на це гроші, як один, відповідали – позичити в банку.

А потім стало відбуватися найдивніше – пастирі почали багатіти просто на очах.

“Коли вони сюди приїхали, – далі веде пан Артур, – були голі-босі. Чуже місто, нікого не знають. Я їх і годував у себе вдома, і допомагав, чим міг”.

Дуже швидко пастирі почали обзаводитися власним транспортом. Спочатку скромнішими моделями авто, потім – дедалі престижнішими. Згодом обзавелися й житлом, теж у найдорожчих районах міста. Одяг, відпочинок – усе виключно за кордоном.

“Вихвалялися на усіх зборах, – розповідає чоловік. – Показували слайди, фото, як вони відпочивають, і все це з коментарями, мовляв, так сталося, тому що свого часу ми послухалися цих бізнесменів, стали робити все за їхніми програмами, а тепер ми такі ж видатні бізнесмени. У нас багато грошей, ми мільйонери”.

Чи було швидке накопичення капіталів показовим для прихожан секти чи тоді вже були перші жертви аферистів, які довірили їм кошти, сподіваємося, встановить слідство, але, тим не менше, на людей це справило неабияке враження. І Артур Глущенко вирішив звернутися до духовних лідерів за допомогою. Мовляв, оскільки ви такі заможні, спонсоруйте повернення до спорту. Чоловікові потрібно було 10 тисяч доларів для купівлі обладнання. Здавалося б, для мільйонерів – це просто дурничка, але швидко казка говориться, та не швидко діло робиться. Духовні лідери помізкували і відповіли: грошей нема, всі в бізнесі, а ось допомогти доброю порадою – це, будь ласка. Добра порада полягала в тому, що Артуру, який має дім і квартиру, потрібно закласти в банку свою нерухомість, отримати кредит і, як відомо, гроші роблять гроші. Крім того, будинок і квартира можуть потягнути навіть на півмільйона. З кредиту взяти, скільки треба, на повернення у спорт, решта – пастирям, а вони зможуть гроші вкласти так у бізнес, що за кілька місяців Артур і сам стане мільйонером.

Взамін за можливість розпоряджатися його коштами, духовні наставники пообіцяли, що виплачуватимуть банку кредит самі, натомість гроші вкладуть у землю: куплять колгосп і розводитимуть там страусів і свиней.

Злочин був чи не був?

Перспективи, звісно, були просто райдужними. Але, вочевидь, здоровий глузд Артура Глущенка ще не був готовим здатися, тому він навідріз відмовився від такої солодкої пропозиції. І тоді пастирі взялися за інші методи. Тепер вони вже не годували чоловіка перспективами стати мільйонером і нічого для цього не робити, натомість ледь не на кожних зборах починали ганьбити, щоправда, приховано. Мовляв, серед нас є такі, яких покарає Бог за те, що свого часу мали шанс допомогти людям і не скористалися ним. А ось на духовній раді тиснули цілком відверто.

“Казали: ти спортсмен, майстер спорту, можеш врятувати багато молоді. Притягнути їх до себе своїми знаннями, вмінням. Але ти не хочеш цього робити. Коли казав, що, навпаки, я не проти взяти дітей, навчати їх, щоб вони не волочилися вулицями, але ж – дайте грошей. У відповідь чув одне: ні, ти не хочеш нічого робити, ти сидиш на грошах. У тебе дім, квартира, піди візьми кредит”.

Тиснули на Артура, на його дружину, тещу і, зрештою, таки дотиснули. На сімейній раді постановили: це люди чесні, порядні, Божі помазаники – вони не зможуть обманути. Але, як виявилося, не так уже й легко отримати кредит. Один банк відмовив, другий теж і тільки у третьому зважилися видати Артуру Глущенку кредит у 42 тисячі доларів під заставу квартири.

Як і домовлялися, 10 тисяч доларів видали Артуру, аби він зміг повернутися у великий спорт, а решту грошей передали духовним лідерам, аби вони розпорядилися коштами і вклали їх у справу. Щоправда, пан Артур вирішив перестрахуватися і змусив своїх “бізнес-партнерів” видати йому розписку, де йшлося про те, що вони взяли в нього гроші і зобов`язуються щомісяця виплачувати банку відсотки за кредитом. Перших кілька місяців ніщо не віщувало біди, у глибині душі Артур Глущенко вже починав себе відчувати майбутнім фермером, адже його запевнили, що не нині-завтра він буде власником частки ферми, купленої у Старосамбірському районі. Але минуло кілька місяців, і чоловік отримав банківське повідомлення про заборгованість за виплатами. Зрозуміло, що насамперед він звернувся до пастирів. Вони ж торочили про тимчасові труднощі, світову кризу (був 2008 рік) тощо. Кілька місяців Глущенку вистачило власних коштів для сплати кредиту, коли ж вони закінчилися, знову пішов до своїх духовних лідерів вимагати гроші. Зрештою усе закінчилося тим, що за бунтарство і непокору Артура та його родину відлучили від церкви, а іншим прихожанам заборонили спілкуватися з Глущенками.

Тільки тоді пан Артур зрозумів, у якій халепі опинився. Коли чоловік уже відкрито вийшов на стежку війни, з`ясувалося, що людей, котрі теж узяли кредити, десятки. Просто кожному з них забороняли розповідати про застави і кредити.

“Спочатку ми написали колективну заяву до УБОЗу, – каже пан Глущенко. – Писали до Генпрокуратури, Президенту Януковичу, у відділ з питань релігії, СБУ, до обласної прокуратури. УБОЗ взявся за справу, швидко опитав усіх наших, а потім нам повідомили, що тут нема складу злочину, мовляв, самі винні і закрили справу. Потім СБУ: допити, взяли пояснення і так само різко все зупинили. Тепер наша справа перебуває у міській міліції і прокуратурі. За фактом шахрайства порушено кримінальну справу. Наразі триває слідство. Нас визнали потерпілими. Але вже кілька місяців нам нічого не повідомляють про справу. На мої звернення відповідають: таємниця слідства”.

Тим часом до багатьох потерпілих уже приходили з виконавчої служби, і люди бояться, що правоохоронці можуть спустити справу на гальмах. Чому те, що відбувалося у секті, – не вважають шахрайством? За приблизними підрахунками пана Артура і таких же, як він, потерпілих, аферисти видурили понад мільйон доларів.

P.S. До речі, на моє запитання, чи справді в реабілітаційному центрі люди позбувалися залежностей, пан Артур відповів: “Мені треба було змінити коло спілкування. Вистачило трьох місяців, аби позбутися згубної звички, хоча програми розраховані на півроку-рік. Але багато повернулися до своїх залежностей, дехто вже навіть помер”.

За матеріалами portal.lviv.ua

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: