Аміші – втеча від цивілізації

Аміші — менонітська течія анабаптистичного походження. Християнська спільнота засновником якої був — Якоб Амман, священик з Швейцарії, що емігрував у Ельзас. Церковну доктрину амішів можна характеризувати як найбільш консервативний варіант менонітства.

Значна частина сучасних амішів (понад 200 тисяч) живе в США і Канаді. Найбільш консервативні групи амішів США зберігають в побуті Пенсильванську німецьку мову (серед англо-американців відому під назвою «Пенсильванська голландська»).

Після тривалих і масштабних гонінь, яким аміші піддавалися на батьківщині за звичаї хрещення в дорослому віці і протистояння союзу церкви і держави, вони нарешті знайшли «тиху гавань» в Америці завдяки видному квакеру Вільяму Пенну. Аміші неодноразово приймали мученицьку смерть на батьківщині від рук нетерпимих супротивників, нерідко їх саджали в мішки і топили в ріках. Оскільки під загрозою виявилося саме життя амішів, вони масово переселилися в Пенсильванію на запрошення Вільяма Пенна, в рамках його «святого експерименту» релігійної терпимості 1727р.

Візок амішів у штаті Огайо (США)

Головна риса їх віровчення — це суворе дотримання Священного Писання. Первинне значення аміші надають тому, що міститься в Посланні ап.Павла до Римлян, тобто положенню про відділення церкви від держави.

Аміші — прихильники старого традиційного способу життя. Основна їх частина відмовляється від будь-яких технічних засобів, що можуть пов’язувати їх із зовнішнім світом: електрики, водопроводу, центрального опалювання, телефона та ін. Більшість із них носить одяг і головні убори певних кольорів і фасонів, їздить в старовинних візках (запряжених кіньми), використовує лише залізні колеса, орють землю кінним плугом. Діти і жінки амішів ходять босоніж у теплу пору. Їм забороняється служити в армії, фотографуватися, водити автомобілі і літати на літаках, мати комп’ютери, телевізори, радіоприймачі, носити наручний годинник і обручки. Шлюби аміші укладають лише зі своїми єдиновірцями.

Спеціальних культових споруд у більшості амішів немає, і моління проходять по черзі в будинках членів спільноти. Служби відбуваються кожну другу неділю. У неділю, коли служб немає (Неділя дружби), аміші відпочивають і відвідують друзів. Кожна амішська община має двох проповідників. Єпископ і диякон служать в двох общинах, проводячи в них богослужіння по черзі в різні неділі.

Чисельність амішів складає понад 200 тисяч чоловік, за етнічним походженням це в основному ельзасці. Усвідомлюючи свою приналежність до однієї спільноти, аміші, проте, розділені на різні групи. Найбільш консервативною є Менонітська церква амішів старого ладу. У 1866 році в Індіані в результаті руху за духовне пробудження амішів була заснована Євангельська менонітська церква. У 1910 році була створена Консервативна менонітська конференція. Її прихильники почали проводити богослужіння в спеціальних будинках зборів, організували недільні школи. Інша організація, що відокремилася — Амішська менонітська церква Бичі — дозволила використовувати автомобілі, трактори й електрику. Ця ж організація веде і місіонерську діяльність, що не практикується іншими амішами.

На території України є невелика громада амішів Бичі в м. Черкаси.

А зараз детальніше:

Опис

Аміші — меноннітський консервативний релігійний рух в США. Рух екопоселень народився в 60-х роках минулого століття на Заході, хоча насправді в США вони існували ще з 18 століття. Тоді зі Старого Світу в штат Пенсільванія перебралася група людей, які називають себе амішами. Назву вони отримали від імені свого наставника Якоба Аммана — людину, що вибрала більш суворе релігійне життя і відкинула протестантство. Аміші відмовлялися від будь-яких нововведень, від зброї, вважали за краще жити тільки своєю працею в закритих поселеннях, куди не міг прийти прогрес або «зовнішнє зло». Найбільше вони ненавидять електрику, тому що вона приносить спокуси: комп’ютер, телевізор… До речі райони, де вони проживають називають «країна без дротів».

Аміші зберегли вигляд і побут 17 століття. Потрапивши до них у поселення, створюється відчуття, що потрапляєш в музей: жінки ходять у старовинних спідницях і чепчиках, чоловіки з бородою, у білих сорочках і штанях на підтяжках, а діти бігають у полотняних шортах, босоніж і в солом’яних капелюхах.

У побуті немає майже нічого з зовнішнього світу. Тут все роблять самі. Аміші самі ніколи не виявляють ініціативу спілкуватися з прибульцями із зовні, однак відрізняються завидною гостинністю: якщо в їх будинок зайшов гість з іншого світу, вони все одно напоять його і нагодують. Контактують вони в основному тільки зі своїми колегами за переконаннями. Наприклад, обмінюються товарами. Важливе місце в їхньому житті займає взаємодопомога. Допомога ближньому — свята справа. Одне з кардинальних заборон — це шлюби з неамішами. До речі сьогодні їкількість  амішів зростає дуже швидко за рахунок заборони на контрацептиви, тривале життя і мінімальну дитячу смертність.

Історія виникнення і розвитку

Рух амішів-менонітів походить від виниклого у XVI столітті релігійного братства, відомого як швейцарські брати (нім. Schweizer Brüder, англ. Swiss Brethren). Швейцарські брати були анабаптистами; їх також часто розглядають як частину радикальної Реформації. Слово «анабаптисти» означає «знову хрещений» (тобто хрещений у дитинстві, але пізніше прийняв хрещення по вірі повторно в дорослому віці). Виникнення швейцарських братів сходить до Фелікса Манца (1498-1527) (нім. Felix Manz (або Mantz), англ. Felix Manz) і Конрада Гребеля (1498-1526) (нім. Konrad Grebel, англ. Conrad Grebel), які відокремилися від реформата Ульріха Цвінглі (1484-1531).

Історія Церкви амішів почалася з розколу в групі швейцарських і Ельзаських анабаптистів у 1693-му під проводом Якоба Аммана (1656-1730), прізвищем якого також називали самих Амішів або менонітські Аміші.

Якоб Амман вважав, що меноніти, миролюбні анабаптисти Нижніх Земель і Німеччини, відхилилися від вчення Менно Сімонса (англ. Menno Simons) і «Дордрехтської конфесії віри» 1632 року. Амман був прихильником більш суворої церковної дисципліни, включаючи більш суворе застосування практики – соціальної ізоляції відлучених членів.

Швейцарські анабаптисти, розсіяні в результаті гонінь по всьому Ельзасу і Палатинату, ніколи не використовували суворе уникнення, як деякі анабаптисти Нижніх земель. Амман же вважав, що з відлученими від церковної громади ніхто з решти не повинен спілкуватися до їхнього каяття та повернення.

Він наполягав на застосуванні цієї практики навіть у відносинах між подружжям: поки відлучений чоловік не покається, не можна навіть приймати їжу за одним столом з ним. Такого роду суворий буквалізм в цьому питанні, втім, як і в інших, викликав розкол серед менонітів Південної Німеччини, Ельзасу та Швейцарії в 1693 році і призвів до відходу послідовників Я. Аммана.

З цього моменту швейцарський анабаптизм розвивався двома паралельними течіями. Послідовники Аммана стали відомі як аміші, або аміші-меноніти. Інші поступово сформували основу «Швейцарської менонітської конференції» (нім. Konferenz der Mennoniten der Schweiz, англ. Swiss Mennonite Conference). Через загальне походження та спадщину аміші та меноніти залишаються багато в чому подібними один з одним. Ті, хто залишає амішів, схильні приєднуватися до консервативних конгрегацій менонітів.

Перші аміші походили, в основному, з трьох місць: німецькомовної частині Швейцарії, Ельзаса у Франції і німецького Палатината. Можна сказати, що аміші є прямими спадкоємцями двох груп анабаптистів: «швейцарських братів» і голландських меннонітів. І сьогодні найбільш консервативні їхні нащадки продовжують говорити на пенсильванському діалекті німецької. У той же час швейцарський діалект німецької домінує в деяких співтовариствах амішів старого обряду, особливо в штаті Індіана.

На початку XVIII століття багато амішів зазнали переслідувань від влади європейських країн. Так, король Людовик XIV в 1712 році велів вигнати з Франції усіх амішів, в результаті більшість їх розселилася у сусідніх країнах, а близько 300 осіб вирушили до Америки. Після наполеонівських воєн еміграція амішів посилилася. Основна еміграція амішів з Європи до Північної Америки тривала з 1727 по 1865 р. З 1815 по 1865 р. в штати Пенсильванія, Огайо, Іллінойс, Індіана, Нью-Йорк і Айова, а також в Канаду (провінція Онтаріо) переїхали близько 3 тис. чол.

Міграція амішів-менонітів у Пенсільванію почалася в XVIII столітті і була частиною великої хвилі еміграції з палатината (Пфальца) і сусідніх регіонів. Ця еміграція була реакцією на релігійні війни, злидні й релігійні переслідування в континентальній Європі. Перші емігранти-аміші прибули в округ Беркс штату Пенсильванія, але пізніше з-за земельних питань і з міркувань безпеки під час Франко-індіанської війни (1755-1763) переселилися звідти в інші місця. Багато з часом осіли в окрузі Ланкастер штату Пенсильванія. Інші групи амішів пізніше знайшли собі нове місце проживання в штатах Алабама, Делавер, Іллінойс, Айова, Канзас, Кентуккі, Мічиган, Міннесота, Міссісіпі, Міссурі, Небраска, Нью-Йорк, Огайо, Меріленд, Теннессі, Вісконсін, Мен, а також в канадській провінції Онтаріо.

Надалі Церква амішів багаторазово поділялася в результаті суперечок про питання релігійної доктрини. Так, в 1865 р. відбувся великий з’їзд амішів Пенсильванії, Індіани і Огайо, результатом якого був остаточний поділ їх на амішів старого обряду і «менонітських» амішів. Другі згодом майже повністю злилися з менонітською церквою та іншими консервативними менонітськими групами.

Конгрегації амішів, що залишилися в Європі, поступово злилися з менонітам. Останньою з них була амішська конгрегація Іксхайма (нім. Ixheim – район міста Цвайбрюккена, земля Рейнланд-Пфальц, Німеччина), яка об’єдналася з сусідньою менонітською церквою в 1937р. Деякі з менонітських згромаджень, включаючи більшість їх в Ельзасі, виникли з колишніх амішських згромаджень.

Старе амішське кладовище в Ланкастері, Пенсильванія, 1941.
Старе амішське кладовище в Ланкастері, Пенсильванія, 1941.

Більшість спільнот амішів, які виникли в Північній Америці, в підсумку не зберегли свою релігійну ідентичність. Первісна втрата ідентичності виникла в результаті великого поділу серед амішів в 1860-х роках. Протягом цього десятиліття в окрузі Уейн штату Огайо проводилася «Пастирська конференція» (нім. Dienerversammlungen) з питань про те, як бути амішами під тиском сучасного суспільства. Зустріч один з одним була прогресивною ідеєю; для єпископів зібратися і обговорити, досягти єдності поглядів було безпрецедентною пропозицією в історії Церкви амішів. На перших декількох зустрічах, більш традиційно налаштовані єпископи домовились бойкотували конференцію. Більш прогресивні учасники, які становлять приблизно дві третини від усієї групи, зберегли за собою назву «аміші-меноніти». Багато хто з них згодом об’єдналися з менонітською церквою та іншими деномінаціями меннонітів – особливо на початку XX століття. А більш традиційно мислячі групи стали відомі як аміші старого обряду.

Спосіб життя і культура амішів

Сім'я амішів у м. Елмер (графство Елґін, провінція Онтаріо, Канада).
Сім'я амішів у м. Елмер (графство Елґін, провінція Онтаріо, Канада).

Сім’ї та громади амішів, як правило, консервативні і намагаються зберегти більш традиційний спосіб життя, більш архаїчні відносини в сім’ї, ніж навколишнє суспільство. Шлюби аміші допускають тільки з іншими амішами, рідше з меннонітами. Сім’ї, як правило, багатодітні. Літнім і хворим членам громади намагаються допомагати своїми силами, не беручи соціальне забезпечення від держави або інших зовнішніх організацій. Аміші старого обряду так само відомі своїм неприйняттям ряду сучасних технологій.

Навчати своїх дітей аміші воліють самі: шляхом домашньої (сімейної) освіти, створення власних шкіл у поселеннях або іншим шляхом. Деякі діти амішів навчаються і в звичайних (публічних) школах. Як правило, освіта амішів обмежується обов’язковими за законами США вісьмома класами середньої школи. Відзначено прагнення зберегти традиційний сільський спосіб життя, при якому діти з ранніх років вчаться працювати вдома і на сімейних полях і фермах. Так як більшість дітей амішів вибирають потім залишатися в громаді і продовжити справу батьків, формальна академічна освіта для них виявляється практично не дуже потрібною.

У важких ситуаціях, будь то труднощі матеріальні або психологічні, більшість амішів вибирає покладатися тільки на допомогу своєї сім’ї, близьких родичів та інших членів своєї релігійної громади. Багато хто не сприймають пенсійного, медичного, соціального та іншого страхування, як приватного, так і публічного. У США давно існуючі громади-поселення амішів навіть звільняються від обов’язку сплачувати внески на обов’язкове для інших громадян соціальне страхування, тому що вони фактично не користуються його перевагами і свідомо відмовляються отримувати соціальну підтримку від держави (але забезпечують прийнятний рівень життя залежних людей своїми силами).

Як і інші анабаптисти, аміші дотримуються пацифістських переконань і відмовляються від проходження будь-якого роду військової служби, а також від іншого застосування насильства для захисту. Навіть звернення амішів до суду для захисту своїх прав зустрічаються нечасто. У минулому відмова від військової служби приводила до переслідувань амішів владою держав, і стало однією з причин їх масової еміграції з Європи до Америки. В даний час і в США, і в Канаді, де проживає більшість амішів, обов’язкова військова служба за призовом скасована, армії стали повністю професійними. Але зустрічається неприйняття і нерозуміння амішів їхніми сусідами-неамішами і суспільством в цілому, що призводить іноді і до дій проти амішів – наприклад, закидання камінням їх кінних возів.

У відносинах між амішами і навколишнім світом є одна риса, властива тільки амішам, та ще менонітам Венгера.  Це – випробувальний термін для підлітка в віці від 16 років (зазвичай) до прийняття усвідомленого рішення про хрещення по вірі в Церкві амішів, як і рішення відмовитися хреститися і залишити громаду амішів. Підліток у цей час називається «румспрінґа»: окольник, той що бігає навколо. Він може побачити всі сторони життя навколишнього світу, як позитивні, так і негативні, як приємні речі, так і небезпечні, лихо. І зробити абсолютно свідомий добровільний вибір між життям «у миру» і життям в релігійній громаді амішів. І це важливо розуміти: якими б незвичайними або навіть дивними не здавалися спосіб життя і вірування амішів стороннім людям – кожен з амішів це вибрав сам, маючи альтернативу. Наскільки ж тим, хто зробив такий вибір, можна йти на компроміси з навколишнім світом – це питання в різних групах амішів вирішено по-різному.

Сімейне і особисте життя

Сім’я

Мати дітей, ростити їх, і жити в злагоді з сусідами і родичами – ось найважливіші функції амішської сім’ї. Аміші вірять, що Бог благословляє великі сім’ї. Основне призначення «сім’ї» може бути проілюстроване різними шляхами в амішській культурі. Сім’я має владу над індивідуумом не тільки в дитинстві і юності, але і все життя. Чисельність членів церковного округу частіше вимірюється кількістю сімей, а не кількістю хрещених людей. Батьки вважають себе відповідальними перед Господом за духовне благополуччя своїх дітей та їх правильне (з точки зору амішської віри) виховання.

Діти амішів грають у бейсбол.Ліндонвіль, Орлеанс, штат Нью-Йорк
Діти амішів грають у бейсбол.Ліндонвіль, Орлеанс, штат Нью-Йорк

«Сім’я» забезпечує своєму члену статус як вдома, так і в громаді. Людина сприймається передусім як член сім’ї, а не як індивідуальність. Кожен має роботу, положення, відповідальність і статус. Повсякденна робота вдома зазвичай традиційно розділена між чоловіками і жінками. Традиційна сім’я амішів дає своїм дітям велику частину освіти і навчання. Хоча формально освіта закінчується восьмим класом, хлопчик чи дівчинка далі вчаться тому, що їм належить робити, ставши дорослими. Хлопчики працюють з батьком у полі, стайні або ще де «зовні»; дівчинки вдома або в саду, неподалік від матері. Практичним навикам роботи навчають в сім’ї, як це було багато століть в традиційному суспільстві. Загалом і в цілому, молоді аміші наслідують приклад своїх батьків, зайнятих, як правило, важкою фізичною працею, і прагнуть стати продуктивною частиною сім’ї.

Глава чоловікові – Христос, а глава дружині – чоловік. Одна з найбільших потреб нашого часу – це чоловіки, які будуть брати на себе ту відповідальність, яку Бог поклав на їхні плечі. Не приймати цієї відповідальності – значить працювати абияк і порушити волю Бога.

Спорт і відпочинок зазвичай спільний для всіх членів сім’ї. Так само проводяться «церковні екскурсії» (англ. church outings) і сімейні збори, де заняття поділяються між усіма.

Дитяча дисципліна

Аміші вимагають від дітей суворого підпорядкування, чого ті навчаються і примушуються батьками і проповідниками. Кілька епізодів з Біблії служать обґрунтуванням того. Їхні діти, як і всі діти, можуть не слухатися батьків, але речі начебто нападів гніву, кривляння, обзивання лайливими словами і повний непослух тут зустрічаються рідко, тому що за це підуть тілесні покарання, і діти амішів про них знають. Будь-яке юнацьке невдоволення зазвичай можна висловлювати словами, але лихослів’я ніколи не допускається під страхом негайного покарання.

Отроцтво і юність

Пубертатний період у житті людини для амішів є ще й періодом головного вибору в житті. Підлітка в цей період життя аміші називають «румспрінґа». Це слово з Пенсильванського діалекту німецької мови стало особливим терміном, використовуваним в громадах амішів. Пенсильванське Rumspringa (варіанти: Rumschpringe, Rumshpringa) ймовірно походить, від нім. rum (розм. форма від herum) – навколо, кругом, близько і springen – стрибати, скакати, вириватися, спрямовуватися. Тобто той що «бігає навкруги», невпевнений, що сумнівається, що коливається молодий кандидат у члени Церкви амішів, що не зробив ще свого остаточного вибору, який не прийняв хрещення по вірі або рішення відмовитися від нього, залишити громаду і жити «в миру» (у великому неамішському суспільстві).

Українською одним словом його можна назвати «окольником».

Аміш працює в південно-східному Огайо
Аміш працює в південно-східному Огайо

Період окольництва у підлітка починається з першого кохання, з першого серйозного залицяння. Як і в неамішських сім’ях, тут розуміють, що в цьому віці неминучі ті чи інші відхилення від норм поведінки, але у амішів це не схвалюється і не ігнорується. В кінці цього періоду, подорослішавший аміш приймає хрещення, стає членом церкви, і зазвичай незабаром одружується (виходить заміж), тому що вступ у шлюб і вінчання допускається тільки між членами Церкви амішів. Невелика частина молодих людей вибирає не хреститися і не бути членами Церкви амішів, за для проведення решти життя у великому суспільстві, вступити в шлюб з неамішем.

Але все-таки вік, в якому вважається допустимим доглядати за людиною протилежної статі, у амішів починається з 16 років; для дівчат (у деяких громадах) – з 14 років. Амішські дівчата і юнаки зазвичай знайомляться один з одним на вечірніх і нічних релігійних піснеспівах, що проводяться раз на два тижні, так само це може бути на зборах для взаємодопомоги сусідів (англ. sewing bees), на ігрищах і весіллях інших. Часто хорові співи проводяться в тому ж будинку або будівлі, в якій вранці проводилося богослужіння. Підлітки можуть приїжджати на них також із сусідніх церковних округів, що забезпечує соціалізацію більшого масштабу, ніж у рамках однієї церковної громади. У цей день молодий чоловік одягає парадний одяг, чистить свого коня і візок. З ним може приїхати його сестра або подруга його сестри, але зазвичай не його подружка. На співах, юнаки стоять по один бік великого столу, дівчата по інший. Кожен може оголосити про те, який гімн він чи вона вибирає, і буде обраний найшвидший. Співи перериваються бесідами. Формально вони закінчуються о десятій годині вечора, після чого настає час для особистих розмов, жартів і візитів. Після цього, юнак під’їжджає до будинку дівчини в своєму відкритому возі. А ось юнака молодше 16 років, що наважився прийти на один з таких вечорів, будуть насильно напувати гарячим молоком з ложки – добродушне нагадування про необхідність не переступати межі свого статусу.

Шлюб між двоюрідними братом і сестрою у амішів не дозволяється, між троюрідними – не вітається, але може відбуватися. У графстві Ланкастер заборонено одружуватися з внучатою племінницею.

Початок залицяння зазвичай не обговорюється ні в сім’ї, ні з друзями. Надмірні спроби дражнити, показувати себе у невідповідний час сприймаються братами, сестрами чи друзями як дуже докучливі. Повага до таємниці особистого життя (як мінімум, прикидатися, що не знаєш), є переважаючою моделлю поведінки, навіть між батьками.

Весілля. Аміші
Весілля. Аміші

Весілля

Аміші грають весілля зазвичай по вівторках і четвергах в листопаді і початку грудня, після збирання врожаю. Наречена вдягає нову блакитну льняну сукню, яку вона може потім знову одягати в інших урочистих випадках. Аміші не користуються косметикою і не одягають обручки, тому що «орднунґ» забороняє персональні прикраси, носіння коштовностей. Шлюбна церемонія може займати кілька годин, за якою наступають збори громади, що включає в себе банкет, співи та оповіді. Наречені проводять шлюбну ніч у будинку батьків нареченої. Селера – символічна їжа на амішських весіллях. Селеру також ставлять у вази і використовують для прикраси будинку замість квітів. Швидше за все, молода подружня пара проведе кілька вихідних в гостях у друзів і родичів, які були присутні на їх весіллі, перш ніж повністю присвятити себе роботі і домашнім справам.

Старість і відхід від справ

У амішів не встановлено фіксованого віку, в якому людина повинна “йти у відставку”, на пенсію, відходити від справ. Стан здоров’я людини, потреби його сім’ї та особисті побажання – все це грає важливу роль у визначенні того, коли це може трапитися; зазвичай все ж таки у віці між п’ятдесятьма і сімдесятьма роками. Зрілі аміші не йдуть у державні установи для престарілих, вони залишаються вдома. Але часто в амішських селах буває «Будинок дідусів» (пенсіл.-нім. Grossdaadi Haus), де дідусі й бабусі можуть спільно проживати. Відійшовші від справ люди продовжують в міру своїх можливостей допомагати в роботах на фермі і вдома, працюючи у своєму темпі, в міру своїх сил. Це дає їм певну незалежність, і в той же час не відриває від сім’ї. Амішський спосіб відходу від справ гарантує, що старий збереже контакти з родиною і родичами. У них немає проблеми самотності, тому що вони зберігають значущі соціальні контакти, беруть участь у різних громадських заходах, таких як ігри, аукціони, весілля, свята, та інші види спільної діяльності.

Якщо старий стає хворим або немічним, інші члени сім’ї доглядають за ним до кінця, як колись він доглядав за маленькими дітьми. Амішські громади зберегли традиційні відносини між поколіннями, на відміну від багатьох сучасних сімей США, Канади та інших країн Заходу, що віддають перевагу доручати турботу про людей похилого віку державі або спеціальним соціальним установам, на кшталт будинків престарілих, інтернатів, пансіонатів, лікарень, санаторіїв.

Традиції і культура

Спосіб життя амішів встановлено «орднунґом» (нім. ordnung – встановлений порядок, статут), який незначно відрізняється в різних громадах амішів, і в різних церковних округах однієї громади правила теж можуть злегка відрізнятися. Що прийнятно в одній громаді, може бути неприпустимо в іншій. Важко щось говорити про спосіб життя та культуру амішів взагалі, тому що лише кілька загальних положень будуть справжніми для всіх амішів.

Їх групи можуть розділятися з питань відносно полів капелюха, кольору воза, з різних інших питань. Використання тютюну (крім сигарет, які сприймаються як «мирські суєтні») і помірне вживання алкоголю в основному допускається; в більш старих і більш консервативних групах амішів – частково і не у всіх.

Мова

Сім'я амішів в Канаді, в районі Ніагарського водоспаду
Сім'я амішів в Канаді, в районі Ніагарського водоспаду

Крім англійської, більшість амішів старого обряду говорить на особливому німецькому діалекті, відомому як пенсильванський-німецький діалект, або просто «пенсильванський німецький» (Pennsylvania Dutch). Пенсильванський-німецький походить від діалектів німецької палатинати XVIII ст., Відчувається сильний вплив американської англійської, помітно відрізняється від діалектів інших груп анабаптистів.

Спочатку, на пенсильванському діалекті німецької говорило багато германоамериканських іммігрантів в Пенсильванії і оточуючих місцевостях, особливо прибулих до 1800 року. Зараз ним говорять, в основному, тільки аміші старого обряду і менноніти старого обряду. У декількох, досить великих, громадах амішів старого порядку, частіше говорять на швейцарському діалекті німецької, ніж на пенсильванському. Аміші Бичі, особливо ті, хто народився приблизно в 1960 році або пізніше, схильні до переважного використання англійської мови для домашнього спілкування. Усі інші групи амішів використовують пенсильванський або один із швейцарських діалектів німецької як мови для серйозних розмов усередині групи. Існують невеликі діалектні відмінності між громадами, що поселилися в різних місцях. Аміші усвідомлюють ці мовні відмінності, а іноді навіть відчувають труднощі в спілкуванні з одновірцями з інших регіонів.

Музика

Амішська музика має, в основному, німецьке походження, і включає в себе стародавні пісенні стилі, що не зустрічаються вже ніде в Європі, але, разом з тим – більш сучасні гімни, що походять з пенсильвансько-німецької культури.

Старовинні амішські гімни «Аусбунд» (нім. Ausbund (Gesangbuch) – одноголосні, без метра, з розтягнутими тонами і повільно вимовними орнаментиками. Гармонія зазвичай відсутня. В пенсильванських Спірічуелах (англ. Pennsylvania spiritual) – більш нових – помітно вплив афроамериканської (англ. African-American music) і британської музики.

Хоча деякі аміші навчаються грі на традиційних музичних інструментах, таких як гармоніка або акордеон, на них не грають на публіці. Таким чином, спів зазвичай відбувається без супроводу. На богослужіннях зазвичай співають по-німецьки, в інших випадках – по-англійськи. Піснеспіви – важлива частина церковних служб амішів, і тривалість виконання деяких пісень перевищує п’ятнадцять хвилин. «Дифірамб» (нім. «Loblied») – найвідоміша з пісень амішів. Вона звучить другою за рахунком піснею на кожному церковному служінні, а так само часто виконується на весіллях амішів.

«Пісні» або «Піснеспіви», відвідувані молодими людьми, що досягають шлюбного віку – зазвичай бувають увечері в неділю після богослужіння, і є невід’ємною частиною амішської практики залицяння за жінками, тому що молоді учасники залучаються до обговорення соціальних питань між співом пісень.

Одяг

Загальним у всьому одязі амішів – є скромність і простота. Одяг не повинен привертати увагу розрізами, розфарбуванням або будь-якими іншими штучками. Застібки, гачки або шпильки використовуються частіше, ніж ґудзики, блискавки або липучки. Застібки-кнопки використовуються на повсякденному одязі, а плоскі ґудзики – на робочих сорочках і брюках. Обмеження на використання кнопок – це данина традиції, й також щоб уникнути хизування своїм одягом перед іншими.

Дівчата-аміші в окрузі Ланкастер штату Пенсильванія.
Дівчата-аміші в окрузі Ланкастер штату Пенсильванія.

У всіх речах, простота є естетичною цінністю. Одні аміші прагнуть обмежити кольори одягу класичним «чорний низ (брюки, сукні, спідниця) – білий верх (сорочка, блузка)», інші припускають неяскраві кольори. Одяг з темно-синьої джинсової тканини в цілому добре приймається деякими амішськими групами. Аміші старого обряду часто самі шиють свій одяг; робочий одяг може бути злегка поношеним і залатаним.

АмішіЖінки носять довгі (нижче колін, часто до щиколотки) одноколірні сукні простого покрою. Фартухи, зазвичай білі або чорні, часто носять вдома, і завжди надягають на богослужіння. Починаючи з підліткового віку, амішкі зазвичай носять хустку (трикутний шматок тканини), краї якої приколюють шпильками до фартуха, або чепчик, накидку або інший подібний головний убір. Як і для християнок інших конфесій, і мусульманок, для амішських жінок носіння хустки має релігійне значення як «покрив молитвениці» (англ. prayer coverings). У холодні місяці жінки-аміші можуть надягати довгий вовняний плащ.

Жінки-аміші на пляжі. Острів Шінкотег, округ Аккомік, штат Віргінія.
Жінки-аміші на пляжі. Острів Шінкотег, округ Аккомік, штат Віргінія.

Важкі капелюхи можна надягати поверх «покриву молитвениці», коли амішська жінка, яка нещодавно видужала після хвороби, виходить на вулицю в холодний час (за винятком амішів Небраски – у них жінки не носять капелюхи взагалі). У деяких місцях дівчаткам у віці до дев’яти років можна носити кольорові капелюхи; більш старші дівчата і жінки носять чорні капелюхи. Дівчата приблизно з восьми років починають одягати хустку на богослужіння та інший відповідний одяг при нагоді. Деякі жінки у віці приблизно до тридцяти років продовжують надягати білу хустку під час церковних служб. Хустки і накидки для повсякденного носіння можуть бути кольоровими, під колір одягу, жінки старші сорока носять тільки чорні хустки.

У теплі місяці багато дітей амішів ходять босоніж (навіть у школу).

Аміші. Lohotron.in.ua

Чоловіки-аміші зазвичай носять штани темних кольорів, іноді жилети або куртки, підтяжки (в деяких громадах), широкополі солом’яні капелюхи у спеку і великі фетрові капелюхи в холодну пору року. Проте деякі, в основному, підлітки, можуть відхилятися від цих зразків, щоб виразити свою індивідуальність. Одружені чоловіки і всі чоловіки старше сорока років носять бороди. А ось носити вуса заборонено, тому що вони у амішів асоціюються з європейськими армійськими офіцерами і мілітаризмом взагалі. Борода може служити певним символом в оточенні амішів старого обряду, як у інших обручка, відзначати входження в зрілий вік.

Освіта

Амішські діти йдуть до школи

Аміші не прагнуть дати своїм дітям більшу освіту, ніж обов’язкові вісім класів середньої школи, вважаючи, що й цих базових знань цілком достатньо, щоб підготуватися до життя аміша.

Майже ніхто з амішів не отримав вищої освіти; деякі навчалися лише в коледжі. У багатьох громадах амішів є власні школи; зазвичай це однокімнатні школи (англ. One-room school), вчительками в яких працюють молоді незаміжні жінки з тієї ж громади. У цих школах навчають багатьом ремеслам, що можна вважати належною професійною освітою, відповідною (або еквівалентною) національному освітньому стандарту для десятирічної школи.

Деякі діти амішів навчаються в неамішських загальноосвітніх школах, навіть якщо ці школи розташовані далеко від їхнього дому (таке буває в дуже маленьких і віддалених групах амішів). Відомий приклад, коли діти амішів відвідували Лісбургську початкову школу (англ. Leesburg Elementary School) в селищі Лісбург  (містечко Плейн, округ Костюшко, штат Індіана), що знаходиться в 19 км від їхнього місця проживання в м. Наппані (англ. Nappanee, Indiana), тому що  родини жили на краю шкільного округу. У минулому були значні конфлікти між амішами і “зовнішніми” людьми з питань місцевого навчання. Але вони, здебільшого, були дозволені, і освітня влада дозволяє амішам навчати дітей відповідно з амішськими традиціями.

Іноді трапляються конфлікти через дострокове закінчення амішами курсу восьмирічної школи. Так як за законами штатів підлітку не можна бути відрахованим зі школи раніше встановленого віку, ці діти формально залишаються у восьмому класі на другий (або більше) роки, до досягнення «випускного» віку. У минулому, при порівнянні результатів стандартизованих тестів учнів амішів, вони були вищими за середні для учнів сільських шкіл США – за вимовою, слововживанням та арифметикою. Однак, за словниковим запасом юні аміші відставали від середнього по країні рівня.

19 травня 1972 Джонас Йолдер (Jonas Yoder) і Воллес Міллер (Wallace Miller) з амішів старого обряду, а так само Едін Ютзі (Adin Yutzy) з консервативних амішів-менонітів, були оштрафовані на 5 доларів США кожен за відмову посилати своїх дітей у віці 14 і 15 років до середньої школи. У справі «Вісконсін проти Дж. Йолдер», Верховний Суд штату Вісконсін (Wisconsin Supreme Court) скасував це рішення, і Верховний Суд США підтвердив рішення, ґрунтуючись на тому, що переваги універсальної освіти не виправдовують порушення свободи віросповідання релігії (англ. Free Exercise Clause of the First Amendment), встановленої Першою Поправкою до Конституції США.

Амішська школа в окрузі Ланкастер штату Пенсільванія 1941 рік.
Амішська школа в окрузі Ланкастер штату Пенсільванія 1941 рік.

Рішення Верховного Суду США цитує професор соціології Джон Хостетлер (1918-2001) (англ. John A. Hostetler), народився в родині амішів і написав кілька книг про амішів, гуттеритів (нім. Hutterer, англ. Hutterite) і меннонітів старого обряду, який користується найбільшим академічним авторитетом серед дослідників амішів. Інший відомий дослідник спільноти амішів – Дональд Крайбілл (англ. Donald Kraybill), почесний коледж-професор і старший науковий співробітник Молодіжного центру вивчення анабаптизму і пієтизму при Коледжі Елізабеттаун в Пенсільванії – один з найактивніших вчених, що вивчають амішів сьогодні.

Використання сучасної техніки та технологій

Аміші старого обряду відомі своїм неприйняттям деяких сучасних технологій. Аміші не вважають будь-яку технологію злом; віруючі можуть звертатися за дозволом використовувати окремі технології в їх місцевих громадах. У Пенсильванії, на весняній зустрічі єпископи не змогли прийти до єдиної думки, у тому числі з питання про ставлення до нових технологій, і передали цю інформацію священикам і дияконам на наступній зустрічі. Завдяки горизонтальній структурі управління у амішів, в кожній громаді це питання вирішується по-своєму.

Сучасний і амішська транспорт в Нью-Вілмінґтоні, Пенсильванія.
Сучасний і амішський транспорт в Нью-Вілмінґтоні, Пенсильванія.

Високовольтну мережеву електрику було відкинуто в 1920 році за розпорядженням суворого єпископа, як реакція проти більш ліберальних амішів, і для того, щоб уникнути фізичного контакту із зовнішнім світом. Через ранні заборони електрики, окремі дискусії про використання нових винаходів, в яких воно використовується (наприклад, телебачення) , вже не потрібні. У той же час, іноді використовується автономну електрику – там, де її можна отримати без доступу до ЛЕП. Іноді допускається обмежене застосування батарей гальванічних елементів або акумуляторів. Електрогенератори можуть бути використані для електрозварювання, зарядки акумуляторів, живлення мішалок молока – у багатьох громадах. Електроапарати для зовнішніх робіт, на зразок електричних газонокосарок, що переміщуються людиною або конем, струнних тримерів, використовуються в деяких громадах. У деяких сімей амішів можна знайти побутові прилади в неелектричнім виконанні: наприклад, холодильники, що працюють на гасових двигунах. Навіть серед амішів старого обряду в деяких округах може бути дозволено використання сонячних батарей і теплових сонячних панелей.

Іноді громади амішів приймають різні компромісні рішення щодо використання технологій, які можуть здатися дивними сторонній людині. Наприклад, сільгосптехніка з бензиновими двигунами, подібна до мотокультиватора або газонокосарки – але переміщувана людиною або конем. З цієї причини, амішські фермери не погоджуються докупити ще землі на межі між ними та їхніми сусідами, теж амішами – вони просто не зможуть обробити більше землі, переміщуючи сільськогосподарські апарати вручну або на кінній тязі. У той же час, вони використовують пестициди, хімічні добрива і штучне осіменіння корів.

Аміши. Праця в полі. Дизельтий трактор на кінній тязі. lohotron.in.ua
Аміши. Праця в полі. Дизельтий трактор на кінній тязі.

«Орднунґ» (англ. Ordnung) для амішів – це скоріше практичне керівництво життя в громаді, ніж релігійна доктрина, яка визначає поняття гріха. Наприклад, члени чотирьох громад амішів старого обряду в окрузі Аллен (Allen) штату Індіана, більш консервативні, ніж більшість амішських громад, їздять у відкритих возах навіть взимку і одягають чорні шкіряні туфлі навіть у літню спеку.

Але ці релігійні обмеження не призначені для того, щоб заподіювати страждання. Так, інвалідам дозволяється використовувати електричні коляски. Допустимо використовувати електрику в будинку для живлення медичного обладнання.

АмішіПорушникам цих правил можуть дати багато місяців на вирішення проблеми; так, вони зможуть тимчасово використовувати комп’ютер, щоб завершити бізнес-проект або встигнуть видалити електричні дроти з свого нового будинку.

Хоча більшість амішів не управляють автомобілями, вони можуть наймати водіїв і фургони, наприклад, щоб поїхати в гості до іншої сім’ї амішів, раз на місяць з’їздити в бакалійний магазин, або їздити на роботу за межі ферми. Але це регулюється місцевими рішеннями громад. На практиці, транспортна доступність амішів збільшується, а їх ізоляція зменшується. На коні можна проїхати за один раз максимум 40 км, після чого йому треба тривалий відпочинок. Це обмежувало радіус щоденних поїздок амішів 20 кілометрами від дому. Крім того, на великих відстанях кінний екіпаж може витримувати середню швидкість не більше 16 км/год, а це дуже мало для екстреного транспортування (у разі аварії, хвороби тощо).

Аміші. Велосипедний транспорт без електрики
Аміші. Самокатний транспорт без електрики

У деяких регіонах між поселеннями амішів встановлено регулярне автобусне сполучення, і поїздки залізницею теж допускаються.

Аміші старого обряду прагнуть обмежити використання телефону, тому що вони в цьому вбачають порушення ізоляції від зовнішнього світу. Принесення зовнішнього світу в будинок – це, на їхню думку, вторгнення в особисте життя, порушення святості та недоторканості сім’ї. До того ж, заміна особистих зустрічей телефонними розмовами шкодить і соціальному життю громади. Аміші в Ланкастері (англ. Lancaster County, Pennsylvania) використовують телефони в основному для вихідних дзвінків; за їхніми правилами, телефон повинен бути не в домі, а тільки в телефонній будці або іншій будівлі, розташованій досить далеко від дому, щоб зробити часті дзвінки незручними. Навіть якщо ці телефони знаходяться у приватній власності, вони повинні бути доступні для використання більш ніж однією сім’єю. З одного боку, це дозволяє амішам контролювати їх спілкування і не дає телефонним дзвінкам вторгатися в життя сім’ї, з іншого – дозволяє використовувати телефон для ділових переговорів, коли це дійсно потрібно.

Телефонна будка, встановлена ​​«англійським» фермером для використання в екстрених випадках місцевими родинами амішів.
Телефонна будка, встановлена «англійським» фермером для використання в екстрених випадках місцевими родинами амішів.

У минулому, звичайною справою було використання амішами найближчих міських таксофонів. Зараз цих таксофонів залишається все менше і менше у зв’язку з переходом неамішів на мобільні телефони; це змушує громади амішів будувати власні телефонні будки та телефонні пункти колективного користування (вони у амішів називаються «телефонні хатини» (англ. phone shanties). Багато амішів, особливо ті, хто займається бізнесом, використовують автовідповідачі або голосову пошту. Так само аміші можуть використовувати довірених «англійських» сусідів як зв’язкових для передачі екстрених повідомлень сім’ї. Деякі з амішів нового обряду використовують навіть стільникові телефони і пейджери, але більшість амішів-старообрядців це не використовують.

Відносини амішів з навколишнім суспільством

З часу виникнення, аміші відчували на собі значний тиск з боку оточуючого їх сучасного світу. Наприклад, закони США про дитячу працю створюють загрозу для освяченого часом способу життя і викликають багато питань про поводження з дітьми в амішських сім’ях, а так само з приводу поглядів амішів на психологічну та медичну підтримку. Сучасне суспільство не надає великого значення тим міцним емоційним і духовним зв’язкам між людьми, тієї взаємної підтримки та взаємодопомоги, які існують в сім’ях і громадах амішів. Замість цього домінує негативне сприйняття того, що аміші в деяких випадках приймають стан здоров’я як волю Божу, замість того, щоб проходити все можливе лікування в сучасних лікарнях і поліклініках. Хоча багато громад амішів мають громадські телефони, щоб можна було викликати допомогу в екстрених випадках. Діти амішів часто, дотримуючись традицій своєї віри, з ранніх років вчаться працювати вдома, або на сімейній фермі, або на общинній землі. Діти виховуються у традиціях своїх батьків або близьких родичів до підліткового віку, коли, під час окольництва (rumspringa), їм дається можливість подивитися світ і порівняти з тим , чому їх вчили в сім’ї. Шанована і довготривала група людей, аміші викликають суперечки і розбіжності в сучасному суспільстві щодо їх методів виховання малолітніх дітей, які дуже відрізняються від неамішських.

Дж. Буш на зустрічі з амішами

Всупереч поширеній думці, деякі з амішів беруть участь у голосуванні на виборах, і політичні партії намагаються залучати їх на свій бік коливних виборців (англ. swing vote). Пацифізм і соціальна свідомість амішів може схилити деяких з них до підтримки лівоцентристських політиків, в той час як в цілому консервативне світовідчуття більшості може стати причиною підтримки правих іншими амішами.

Туристам пропонують проїхатися в кінному екіпажі амішів (м. Шіпшевана, шт. Індіана).
Туристам пропонують проїхатися в кінному екіпажі амішів (м. Шіпшевана, шт. Індіана).

Аміші – непротивленці, і рідко захищають себе фізично чи навіть у суді; під час війни вони отримують статус «conscientious objector» – людей, що з ідейних міркувань відмовляються від проходження військової служби. Їх власний переказ містить історії про героїчне непротивлення злу насильством, таких, як історія Якоба Хочстетлера (Jacob Hochstetler, 1704-1775) з поселення амішів в Нордкілл (англ. Northkill Amish Settlement), який переконував свого сина не стріляти в індіанців, які вбили одних членів їх сім’ї і взяли в полон інших. Під час Другої Світової війни, аміші залучалися до альтернативної цивільної служби США – Civilian Public Service.

Аміші покладаються на підтримку своєї церкви і громади, і таким чином відкидають концепцію страхування. Як приклад надання такої підтримки можна навести спільне будівництво стаєнь, корівників, та інших сільськогосподарських будівель, коли на роботу збирається вся громада, щоб звести будову за один день. Так само прийнято збиратися на свята разом з родиною та друзями.

Аміші. Будівництво за один день
Аміші. Будівництво за один день

У 1961-му Служба внутрішніх доходів США визнала, що оскільки аміші з релігійних міркувань не користуються благами соціального страхування (і взагалі соціального забезпечення), вони не зобов’язані платити відповідні податки. У 1965 році це правило було кодифіковано в законодавстві. Самозайняті члени відповідних сект не платять внесків з соціального страхування США і не отримують від нього будь-якої підтримки, тобто можуть не брати участь у системі соц. страхування.

Видимою ознакою турботи амішів про старих є невеликий «Будинок дідусів» (Grossdaadi Heiser), часто побудовані поруч з основним. Окрім внесків соціального страхування та внесків на допомоги з непрацездатності (англ. workers ‘compensation), американські аміші платять усі накладені податки. Аміші, що працюють за наймом на роботодавців – не амішів, змушені платити і ці внески, але за соціальною підтримкою держави аміші все одно не звертаються.

«Amish Acres» - атракціон для туристів у містечку Наппані, штат Індіана.
«Amish Acres» - атракціон для туристів у містечку Наппані, штат Індіана.

Час від часу зустрічаються випадки дискримінації або ворожнечі щодо амішів з боку їх сусідів. Під час обох світових воєн XX століття, непротивленство амішів призвело до безлічі випадків образи та утисків. Молоді чоловіки-аміші, насильно залучені до служби, піддавалися різного роду «лікуванню хвороби». У наші дні анти-амішські настрої в суспільстві призводять до закидання кінних возів амішів камінням (або іншими предметами) під час їх руху по дорогах, найчастіше вночі. В 1988р. вийшов на телеекрани фільм «побиття каменями в окрузі Фулем» (англ. A Stoning In Fulham County), заснований на реальних подіях, включаючи випадок загибелі шестимісячної дівчинки із сім’ї амішів від попадання каменя в голову. У 1997р. Мері Куепфер (Mary Kuepfer), молода амішка з Милвертона (англ. Milverton, Ontario), (Онтаріо, Канада), отримала удар в обличчя скляною пляшкою з-під пива, яку, імовірно, кинули в неї з автомобіля що проїжджав повз. Вона отримала такі осколкові травми, що на відновлювальні хірургічні операції було потрібно декілька тисяч доларів (які були зібрані у вигляді пожертвувань).

Релігійна практика амішів

Більшість громад амішів старого обряду не будують храмів, а проводять богослужіння в приватних будинках. Відповідно, їх іноді називають «домашні аміші» (англ. House Amish). Ця практика базується на наступному вірші Нового Завіту: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе». Крім того, ранні анабаптисти, від яких і повстали аміші, були гнані і переслідувалися за віру; з цієї причини вони не могли створювати свої храми, їм було безпечніше молитися вдома.

Збірник гімнів амішів
Збірник гімнів амішів

Конгрегації і округи

На відміну від церковних конгрегацій євангелістів, харизматів і баптистів, членом яких може стати будь-яка людина, якщо він прийде і побажає залишитися і вступити, – членство в амішських конгрегаціях пов’язане з місцем проживання. Члени однієї конгрегації амішів – це, як правило, сусіди, чиї будинки та земельні ділянки примикають один до одного і знаходяться в межах певної територіальної громади. Кожна конгрегація складається з 25-30 сусідніх ферм або споріднених сімей, кожна з яких може бути членом тільки однієї конгрегації, в межах території на якій вони постійно проживають. Тут немає «церковного скакання» з однієї церкви до іншої, як у сучасних протестантських церквах; передбачаються довгострокові відносини. Оскільки довгострокові добросусідські відносини, часто навіть спадкове членство протягом багатьох поколінь, є нормою, наслідки цього роблять значний вплив на людські взаємини. Вирішення конфліктів, плітки, образи і заздрість, сусідство, всі зусилля із зміцненя взаємин – все безмірно відрізняється від культури соціально-мобільних протестантських церков.

Конгрегації збираються через кожні два тижні в неділю на цілий день на сімейній фермі одного з членів. Кожен член громади по черзі повинен бути господарем, котрий приймав у себе інших; таким чином, за рік кожна сім’я встигає побувати приймаючою стороною. Ця практика базується на наступному положенні біблійного вчення: «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймо [один одного], і тим більше, скільки більше ви бачите наближення дня того».

Конгрегація володіє загальною власністю, використовуваної для нарад: столи, стільці і вози для транспортування їх з однієї ферми на іншу кожний другий тиждень. У проміжні тижні, є час в неділю для сім’ї, сусідів та друзів у межах конгрегації і за її межами.

Керівництво конгрегацією здійснює один з членів, служачий єпископом, інший є дияконом, і ще один – секретарем. Керівництво кожної конгрегації з часом починає відрізнятися від інших; в різних громадах амішів можуть трохи відрізнятися один від одного тлумачення вчення (доктрини); можуть бути різні приписи щодо одягу, протоколу, повсякденних справ.

Кілька сусідніх згромаджень складають церковний округ; керівники згромаджень округу періодично збираються на наради з поточних питань, потреб, проблем, а так само з питань віровчення.

Смирення

Є дві ключові концепції для розуміння амішських практик: відкидання «Hochmut» (гордовитості, гордині, зверхності, зарозумілості, пихатості) і висока цінність «Demut» – смиренності, покори та «Gelassenheit» – спокою, самовладання, безтурботності, які часто переводяться (інтерпретуються) як покірність, слухняність і «будь що буде». Все-таки (нім. gelassenheit)– спокій, холоднокровність, незворушність – краще розуміти як небажання обов’язково бути першим у всьому, хвалити і виявляти себе. Готовність амішів коритися «волі Бога», виражена в груповій нормі поведінки, не узгоджується з цінностями індивідуалізму, які займають центральне місце в американській масовій культурі. Анти-індивідуалістична (колективістська) орієнтація амішів стала мотивом для відмови від трудосберегающих технологій, які роблять окрему людину менш залежною від громади і суспільства. Сучасні інновації начебто електрики – можуть викликати суперництво між людьми за володіння статусними товарами; а фотографія може культивувати особисте марнославство.

Відділення від світу

Аміші розуміють Біблію як щось надійне, що заслуговує довіри, керівництво для життя, але не цитують її надмірно, воліють не мудрувати, так як це, на їхню думку, може призвести до гордині. Відділення від решти суспільства їм потрібно для того, щоб бути «родом вибраним, царським священством, народом святим… народом Божим», бути тими, кому наказано «не любити світу, ні того, що в світі» і не бути тими, хто «годиться з нинішнім існуючим віком або зі світом сім». Бо «дружба зі світом є ворожнеча проти Бога».

Стурбовані зовнішнім впливом на життя сім’ї як й тривалою відсутністю в світі, так і мінімізацією контактів зі сторонніми, багато аміші старого обряду віддають перевагу роботі на дому. Але постійно зростаючі ціни на сільськогосподарську землю та зниженя прибутку від низькотехнологічного фермерства змусили багатьох амішів піти з ферм в іншу діяльність, особливо в будівництво і в обробну промисловість, а в місцях, відвідуваних туристами – у виготовлення і продаж ремісничих виробів. Аміші відчувають двоїсті почуття з приводу цих контактів і перетворення їх культури на товар масового попиту.

Декоративне мистецтво не грає великої ролі в традиційному способі життя амішів, і сприймається ними з підозрою – як справа, що вводить в гріх, що легко може викликати самозакоханість і марнославство. Але при цьому, амішське мистецтво декоративного візерунку на стьобаному полотні – це справжня культурна спадщина, на відміну від пенсільванських гексаграмм (англ. hex sign).

Стилі життя в різних громадах амішів різняться, іноді вони розрізняються і всередині однієї громади. Ці відмінності можуть бути як фундаментальними, так і абсолютно незначними. Серед амішів Бичі, деякі більш консервативні конгрегації дозволяють використовувати автомобілі, але можуть вимагати, щоб автомобілі були чорного кольору. У деяких громадах амішів старого обряду можуть бути різні правила щодо того, які підтяжки повинні бути у чоловічих брюк на підтяжках, скільки складок повинен мати дамський капелюх (англ. bonnet) і чи можна взагалі жінкам носити капелюхи, або ж тільки хустки або чепчики.

Незважаючи на відмінності, допускаються шлюби між членами різних амішських груп, згромаджень і церковних округів, що дозволяє уникнути проблем генетично закритих, ізольованих популяцій. Невеликі розбіжності між громадами, або між церковними округами, наприклад, щодо допустимого технічного обладнання олійниць або використання телефону на робочому місці/в майстерні можуть різною мірою поділяти або не поділяти громади і церкви.

Найбільш суворі групи амішів старого обряду – це «Аміші Небраски» (англ. Nebraska Amish) або “White-top” Amish”, «Аміші Троєр» (англ. Troyer Amish), і «Шварцентруберовські аміші» (англ. Swartzentruber Amish).

Більшість амішів старого обряду вдома розмовляють пенсільванським діалектом німецької мови, за винятком декількох областей на Середньому Заході, де можуть використовуватися різні швейцарські діалекти німецької. У місцях проживання амішів Бичі, нормою є використання англійської мови для церковного богослужіння, але деякі сім’ї продовжують вдома говорити на пенсільванському чи швейцарському діалекті німецької.

Практика уникнення

Члени церкви, які порушують правила поведінки, можуть бути викликані на сповідь перед конгрегацією. Ті, хто не виправляється, підлягають відлученю. Відлучені члени уникаються іншими для того, щоб їм стало соромно і щоб вони повернулися до церкви. Члени церкви можуть розмовляти, взаємодіяти з уникаєми і навіть допомагати йому, але не повинні нічого приймати з його рук – будь то рукостискання, подарунки або гроші в оплату за що-небудь; так само не можна приймати будь-яку допомогу чи послугу безпосередньо від заблуканої особистості, наприклад, пропозиція проїхатися на його автомобілі. Деякі громади в останнє століття розкололися саме з питання про застосування практики «Meidung». Цей дисциплінарний захід рекомендується єпископом після тривалого процесу роботи, індивідуальної роботи з порушником і повинен бути одноголосно схвалена конгрегацією. Відлучені члени можуть бути прийняті назад, якщо вони повернуться і покаються у вчинених гріхах.

Релігійні обряди і ритуали

Сторінка з «Аусбунда» 1742 р. видання. «Аусбунд», стандартний збірник релігійних гімнів амішів, був вперше опублікований в 1564. У «Аусбунді» представлений текст, але не мелодія; використовувалися мелодії інших пісень, популярних у часи появи цієї книги. Гімни виконують без музичних інструментів і у вкрай повільному темпі, до 15 хв. один гімн
Сторінка з «Аусбунда» 1742 р. видання. «Аусбунд», стандартний збірник релігійних гімнів амішів, був вперше опублікований в 1564. У «Аусбунді» представлений текст, але не мелодія; використовувалися мелодії інших пісень, популярних у часи появи цієї книги. Гімни виконують без музичних інструментів і у вкрай повільному темпі, до 15 хв. один гімн

Аміші старого обряду зазвичай проводять богослужіння кожної другої неділі в приватних будинках. У неділі, коли богослужінь немає (Неділя дружби), аміші відпочивають і відвідують друзів. Меншість старообрядницьких згромаджень можуть влаштовувати так само «недільну школу» в іншу неділю. Типовий округ (церковний) складається з 80 дорослих членів і 90 дітей і підлітків (молодше 19).

Богослужіння починається з короткої проповіді одного з декількох проповідників, або навіть самого єпископа церковного округу, за який настає читання Священного Писання і молитва (в деяких конгрегаціях – мовчазна внутрішня молитва), а потім – інша проповідь, довша. Деяку різноманітність до служби вносить спів гімнів – без інструментального акомпанементу чи гармонії. Так зроблено, щоб слухач зосереджувався на тому, що саме сказано, а не на тому, як це сказано. Багато громад використовують древній збірник церковних гімнів, відомий як «Аусбунд» (нім. Ausbund, англ. Ausbund). Гімни, які у «Аусбунді», в основному були написані ранньоверхньонімецькою мовою (нім. Frühneuhochdeutsch, англ. ENHG), попередника сучасної стандартної німецької (англ. Standarddeutsch, англ. Standard German). Спів гімнів зазвичай дуже повільний, виконання одного гімну може тривати до 15 хвилин або навіть довше. У службах амішів старого обряду, Священне Писання читають або повторюють по пам’яті в німецькому перекладі Мартіна Лютера. Після богослужіння звичайно наступає ленч і спілкування. Мова, на якій проводиться служба – суміш стандартної (або «біблійної») німецької і Пенсильванського діалекту.

Амішські священики та диякони обираються більшістю з групи людей, висунутих конгрегацією. Обгрунтуванням такої практики послужив епізод з «Діянь Святих Апостолів» про обрання Матвія (Матфія) дванадцятого апостолом замість відпалого зрадника Юди. Вибрані на священнослужіння зазвичай служать все життя, і часто не мають формальної богословської освіти. Єпископи амішів таким же чином обираються більшістю з тих, хто був обраний в проповідники.

Аміші старого обряду не допускають роботи по неділях, крім догляду за тваринами. Деякі конгрегації можуть забороняти робити покупки або обмінювати гроші в неділю. В інших конгрегаціях не можна в неділв використовувати моторний транспорт та іншу мототехніку, крім як у надзвичайних ситуаціях.

Євхаристія (Святе Причастя)

Зазвичай, аміші проводять Євхаристію навесні і восени, і не обов’язково під час звичайних церковних служб. Це відкрито тільки для хрещених. На звичайних службах, чоловіки і жінки сидять окремо. Ритуал закінчується обмиванням і витиранням ніг один одному.

Хрещення і членство в Церкві амішів

Практика хрещення по вірі (англ. believer’s baptism) для амішів є вступом в члени церкви. Вони, як і інші анабаптисти, не приймають хрещення немовлят без їх усвідомленого вибору та злагоди. Від їх дітей очікується проходження волі батьків в будь-яких випадках, але тільки коли вони досягають певного віку, вони повинні добровільно і свідомо прийняти на себе цілком дорослі і вічні зобов’язання перед Богом і громадою. Ті, хто приходять хреститися, сидять, поклавши одну руку на особу, що позначає їх смиренність і слухняність церкви.

Кандидатам (охрещуваним) задаються три питання:

* 1. Чи можеш ти відкинути диявола, світ і свою власну плоть і кров?

* 2. Чи можеш ти вручити всього себе Христу і Його Церкві, і залишатися вірним у всьому житті і в смерті?

* 3. І всі порядки Орднунґ Церкви, у відповідності зі словом Господнім, бути покірним і слухняним Церкві і всіляко допомагати їй?

Зазвичай диякон черпає воду з цебра і ллє її в складені чашею руки єпископа, які розбризкує цю воду над головою крещаємого. Потім єпископ благословляє молодих людей і вітає їх в лоні Церкви святим поцілунком (англ. holy kiss). Дружина єпископа таким же чином благословляє і вітає молодих дівчат і жінок.

Хрещення – це незмінна обітниця служіння церкві і наслідування Орднуґу. Дівчата зазвичай вступають в члени церкви в більш ранньому віці, ніж юнаки. Приблизно за п’ять-шість місяців до здійснення обряду, з кандидатами проводяться заняття, на яких їм роз’яснюють суть прийнятої ними віри і всі наслідки хрещення. У суботу перед днем ​​хрещення, кандидатам надається остання можливість відмовитися. Їм ще раз пояснюють, наскільки важко буде йти цим «вузьким шляхом» (бібл. «Вратами тісними»), а так само дають зрозуміти, що краще зовсім не давати обітниць, ніж дати, а потім порушити.

Членство сприймається серйозно. Ті, хто вступили до церкви, а потім покинули її – будуть уникаємі членами своєї колишньої конгрегації і навіть своїми сім’ями. У той час як ті, хто вибрав не хреститися, не вступати в члени церкви – уникненню не піддаються і зберігають колишню свободу відносин з родиною та друзями.

Зростання чисельності Церкви амішів відбувається, в основному, за їх рахунок багатодітних сімей, більшість з дітей яких залишаються частиною громади. Аміші старого обряду, як правило, не займаються місіонерством. Навернення до амішської віри [людей з боку] рідке, але все ж таки трапляється, як це було, наприклад, з Давидом Люті (англ. David Luthy).

Панахида

Похоронні звичаї амішів відрізняються в різних громадах сильніше, ніж інші релігійні обряди. Аміші воліють проводити панахиду та інші похоронні обряди в будинку покійного, ніж в похоронному бюро. Замість звернень до покійного й історіям з його життя, і вихваляння його, заупокійна служба амішів фокусується на історії створення та біблійному обіцяному Воскресінні. У графстві Адамс штату Індіана і в графстві Аллен того ж штату, аміші старого обряду використовують тільки дерев’яні надгробні знаки, які з часом розкладаються і зникають. Те ж саме є і в інших, менших, громадах, чиє коріння походить з цих двох місць.

Сучасне кладовище амішів 2006 р. Надгробні камені маленькі і плоскі
Сучасне кладовище амішів 2006 р. Надгробні камені маленькі і плоскі

Після панахиди, катафалк доставляє труну на кладовище, де над ним будуть прочитані уривки з Біблії, можливо, буде прочитаний (швидше прочитаний, ніж заспіваний) релігійний гімн і «Отче наш». Аміші зазвичай, але не завжди, створюють свої окремі кладовища і купують надгробні камені заздалегідь цілими партіями: так, щоб вони були однаковими, скромними і плоскими. У недавні роки, надмогильні написи Аміші стали писати англійською. Тіла покійних, як чоловіків, так і жінок, одягають в білий одяг (одягають їх члени сім’ї однієї з ними статі). На жінку, крім того, надягають білу накидку і фартух від її весільного плаття. Після похорону, громада збирається на спільну трапезу.

Підготовлено з декількох джерел, в т.ч. Вікіпедії

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: