Напис «Без ГМО» на харчових продуктах перетворюється на рекламний атрибут

Напис «Без ГМО» на харчових продуктах все більше перетворюється на свого роду рекламний атрибут, котрий, як вважає дехто з виробників, має невідпорно впливати на покупця. Дійшло до абсурду: цю позначку ставлять навіть на пляшці «мінералки» чи олії, пачці кухонної солі, де в принципі не може бути генетично модифікованих, або, інакше кажучи, трансгенних, організмів. То навіть в овочевому ряду на ринку побачиш картонку зі зробленим від руки написом «Без ГМО»…

Тим часом, якщо глянути з «нашого хутора» на світ, то виявиться, що вирощування та споживання трансгенних сільгоспкультур і продуктів дозволено вже в десятках країн світу, де проживає більше половини населення Землі (!). Причім законодавства США й Канади не передбачають навіть маркування товарів на наявність трансгенів.

Утім, в Україні пішли шляхом країн ЄС, законом зобов’язавши виробників вказувати на харчових продуктах наявність чи відсутність ГМО, щоби споживач міг зробити усвідомлений вибір. Та чи доводилось вам бачити, щоб на якомусь товарі вітчизняного виробництва стояла позначка «Продукт містить ГМО»? Запитання риторичне. Через складність проблематики ГМО багато хто в Україні спекулює нею — серед тих же виробників харчових продуктів, серед громадських організацій, науковців, політиків. Група журналістів західних областей України недавно мала можливість побувати в сучасних наукових лабораторіях, поспілкуватися з науковцями і практиками кількох столичних державних установ, діяльність яких пов’язана з проблематикою біотехнологій, і з цього спілкування кожен виніс для себе певні висновки. Про побачене й почуте під час тієї поїздки до Києва і не тільки про це розповідає кореспондент «Галичини» Іван Гаврилович.

Почну із сердитого відгуку на торішню публікацію нашої газети, що надійшов зі Львова і підписаний: Василь Павлів, кандидат біологічних наук. Автор листа (тут і далі зберігаємо його лексику, правопис і стиль) пише: «У Вашій газеті була опублікована стаття Івана ГАВРИЛОВИЧА «Страхи навколо ГМО: реальні чи вигадані?» (див. № за 10 листопада 2009 р.), яка викликала величезний інтерес у читачів: як свідчить Інтернет-версія «Галичини» станом на 10.12.2009 її прочитали 29.236 (!) зацікавлених осіб і це, вважайте, у віртуальній мережі, а скільки ще таких, хто ознайомився з нею як то кажуть у «паперовому варіанті»!

Хоча в «Галичині», як і в кожній газеті, на останній сторінці пишеться, що «редакція не завжди поділяє погляди, що їх викладають автори», у мене склалося тверде переконання, що позиція гарячої підтримки якнайшвидшого запровадження на наші поля ГМО, яку виклав пан І. Гаврилович — це таки позиція Вашої газети, адже автор публікації не «людина з вулиці», а відповідальний працівник редакції (згідно Інтернет-даних — редактор відділу соціально-побутових проблем). Тому я на «всі сто» переконаний, що написане мною нижче не має жодних шансів потрапити на сторінки газети, а буде викинуте до сміття.

На жаль. Але я все-таки пишу — аби, як кажуть, була чиста совість».

Власне, це лише преамбула до обширної «статті» під заголовком «ГМО: ПАНАЦЕЯ ЧИ ЗАГРОЗА?», яка містить образливі для журналіста пасажі «на грані фолу», висмоктані з пальця натяки: «За таку популяризацію своїх розробок фірми платять чималі гонорари (як за рекламу), і якщо пан Іван не скористався з цієї нагоди (що вельми сумнівно), то наприкінці я вкажу адресу, де заповітна сума в «проклятих зелених баксах» (як би написали члени відомої партії, що найбільше їх колекціонували колись і збирають зараз) може бути затребувана і успішно одержана».

І справді, пан Василь таки не позбавляє себе насолоди завдати той обіцяний «полемічний удар», який свідчить про загальний рівень його культури і поваги до опонента: «Гонорар за популяризацію картоплі «Новий лист», я думаю, з охотою виплатить фірма «Монсанто», ось адреса її представництва в Україні…»

«А що то за «Новий лист»? Та про нього взагалі не було жодної згадки в тій публікації, — спантеличено скажуть ті читачі, котрі її ще пам’ятають. — Тож не могло бути і якоїсь рекомендації вирощувати цей, зі слів В. Павліва, генетично модифікований сорт картоплі в західних областях України».

Навпаки, на круглому столі у Львові, що відбувся в рамках ініційованої Українською асоціацією клітинних біологів та біотехнологів за підтримки Всеукраїнського центру прес-клубів «Україна-Форум» інформаційно-освітньої програми «Біотехнології ХХI століття: міфи і реалії», журналіст задав столичному науковцеві Миколі Бойку (до речі, теж кандидатові біологічних наук, як і В. Павлів) запитання такого змісту, котре цікавило багатьох читачів газети: якщо колорадський жук не їсть трансгенної картоплі, то чи не зашкодить вона людині? І відповідь вченого, що не зашкодить, підкріплену відповідними його аргументами, навів у публікації. Але ж то процитована в ній думка М. Бойка, і не треба, як мовиться, плутати грішне з праведним і наліплювати ярлик «пропагандиста ГМО» на представника ЗМі, котрий надає можливість висловитися численним серед науковців-біологів і в Україні прихильникам генної інженерії як нового напряму в науці. От якби журналіст діяв у дусі, кажучи словами В. Павліва, «Владіміра Ульянова, більше відомого під псевдонімом «Лєнін», і з порога заткнув таким рота — отоді б, мабуть, удостоївся милості пана Василя.

Звичайно, і сам журналіст, який вивчає ту чи іншу проблему, має право на власні висновки, але якщо йдеться про таку складну матерію, як ГМО, то вони неодмінно мали би ррунтуватися на зіставленні аргументів як прихильників, так і противників генної інженерії. Позицію других — іванофранківців завідувача кафедри медичної біології та медичної генетики національного медуніверситету Лариси Ковальчук і заслуженого лікаря України Євгена Романишина — теж відображено в публікації, але цього чомусь не помітив В. Павлів. А може, його так розпирали емоції гніву й обурення, що вже й не було охоти дочитати публікацію «Галичини» до кінця?

Контраргументи самого пана Василя проти неї, публікації, плутані, часто позбавлені логіки, зате позначені претензійною напівнауковістю з політичними «вкрапленнями» й переходом на особистість автора. Кандидат наук дорікає журналістові, ніби той «в кращих традиціях наукової фантастики доводить, що генетична модифікація не несе жодної загрози», а насправді сам починає виклад цих своїх контраргументів так: «Про те, що нас очікує генетична модифікація всього живого, письменники-фантасти писали вже давно (згадаймо хоча б «Їжу богів» Герберта Уелса чи недавній фільм «Ріддік» з істотами, названими «макроманрери» — трансформованими людьми). Але як завжди було і буде, ніякий фантаст не в змозі передбачити конкретних механізмів втілення своїх пророцтв, хоча кожен з них яскраво описує «побічний ефект» від реалізації задуманого, причому (і це, як не дивно, чистісінька правда!) він завжди негативний…»

То, значить, пане Василю, людство мало залишатися на рівні плуга й борони і відмовлятися від здійснення сміливих ідей під тим приводом, що йому можуть заподіяти біди такі науково-технічні винаходи, як літак, батискаф, космічний корабель, роботи, лазер і т. д.? Адже, скажімо, на зорі автомобільної ери вважали, що на швидкості 30 км на год. у людини неодмінно станеться струс мозку. А якщо перекинути місток ближче до теми розмови, то ви як біолог мали би чути про виведення твердих сортів пшениці (борошно з такого зерна йде на виробництво макаронів) за допомогою радіаційного мутагенезу — давно застосовуваного методу, що, як і генна інженерія, у природі неможливий: діють жорстким кобальтовим випромінюванням на генетичний матеріал, викликаючи безладні зміни в його ДНК, і з десятків тисяч мутантів вихідного сорту пшениці вибирають одиниці, що набули потрібних виробникам цього харчового продукту властивостей. Але ж їмо ми макарони без усякого побоювання за власне здоров’я.

Свої «страшилки» щодо ГМО В. Павлів будує на явному пересмикуванні фактів, звинувачуючи автора публікації в надуманих гріхах. Мовляв, той хоче заполонити галицькі поля ГМ сортом картоплі «Новий лист», який (це стверджує сам пан Василь) дає вищий урожай завдяки стійкості до колорадського жука, і витіснити ним традиційні сорти картоплі. Тим часом, пригадує львів’янин, у 2006 році дружина його заокеанського гостя саме від смаку приготовлених із таких бульб пляцків («дерунів») та пюре до відбивної була в справжньому захваті і сказала, що його не порівняти зі смаком канадської картоплі. За словами кандидата наук, галицькі області й так щороку збирають «другий хліб» з надлишком, то навіщо, мовляв, нам той «подарунок» від фірми «Монсанто».

Та Бог з вами, пане Василю, ніхто вам того «подарунка» не нав’язує, вирощуйте собі на дачі, як і вирощували, їжте, як і їли, пляцки із звичайної картоплі. Хай вас утішить те, що й не всім із київських біотехнологів, з якими спілкувалися журналісти західних областей, подобається зварена трансгенна картопля — звичайно, не через підозру на якусь її шкідливість для здоров’я, а через органолептичні якості. Бо ж на колір і смак товариш не всяк. Те саме можна сказати і про ГМО-кукурудзу, яку, як пише В. Павлів, він «також мав «честь» пробувати на смак. Смію твердити, що жоден поважаючий себе гуцул не стане їсти кулеші з цієї кукурудзи, хоча, звичайно, в голодні 30-ті роки й такий продукт був би за благо…» (Пан Василь щось плутає: якщо йдеться про Голодомор 1932—1933 років, який совітська влада штучно викликала з метою геноциду селянства так званої УРСР, то до гуцульського населення західних теренів України він, слава Богу, не мав ніякого стосунку).

Дістається від пана Павліва і США — «великій світовій потузі, де зосереджено найбільше в світі зброї, виробничого і наукового потенціалу, де генерується найбільше різноманітних ідей (там, наприклад, щороку реєструють десятки нових сект-організацій релігійного спрямування, і всі — зі статусом «світових» — як, наприклад, мормони, адвентисти, «свідки Єгови»), але поряд з безперечним позитивом, є у тому й чимало спірних, а то й явно неприйнятних позицій».

На городі бузина, а в Києві дядько… Цікаво, а який стосунок до ГМО мають «свідки Єгови», котрих, до речі, лише дилетант може зарахувати до «нових сект-організацій» (названу релігійну течію заснували ще 1872 року)? Або те, що в Сполучених Штатах «на цілком законних підставах функціонує організація, яка торгує ділянками на… Місяці і планетах Сонячної системи». Чи те, що «саме в США, в штаті Каліфорнія, сформувався вірус грипу H1N1, названий «свинячим». Це ж треба вміти так змішати усе в одну купу — відомості, почерпнуті з генетики та генної інженерії (про те, що «ген — це участок нуклеїнової кислоти (ДНК), який «програмує» синтез як мінімум одного білка, важливого для функціонування організму рослини чи тварини», що домінантний і рецесивний гени «зустрічаються» в процесі статевого запліднення») з притягнутими за вуха контраргументами проти ГМО. І в цих словесних хащах загубився власне сам предмет полеміки — науковий експеримент, котрий, як вважає В. Павлів, передчасно став практикою: «деякі спритні американські підприємці вирішили негайно використати нові можливості (біотехнологій. — І. Г.) для розгортання бізнесового проекту…», хоча генна інженерія «від самого початку викликала тривогу як у частини вчених, так і громадськості своєю непрогнозованістю віддалених наслідків».

Подобається чи не подобається це панові Василю, але більша частина вчених світу (серед них, зрозуміло, передусім біотехнологи і клітинні біологи) думає інакше. Вони воліють робити свої наукові висновки на основі не припущень, а емпіричних фактів про шкоду від споживання ГМ продуктів для здоров’я, для генетичної природи людини. Таких же фактів просто немає, хоч у США й Канаді населення вже півтора десятка років їсть трансгенні продукти (які перед тим, як потрапити на ринок, проходять усі необхідні випробування, а тому там їх навіть не маркують «з ГМО» чи «без ГМО»). То що, американці чи канадці, середня тривалість життя яких значно вища, ніж громадян України, менше від нас турбуються про своє здоров’я? Та й чого лише вони?

Трансгенні культури офіційно вирощують і споживають вироблені з них продукти також у Китаї, Індії, Бразилії, Аргентині, а всього — у 25 країнах, де проживає загалом більше половини людства, ще в 30 країнах світу дозволено їх споживання. Ось якими є на сьогодні результати й масштаби використання генної інженерії «під безвідмовним соусом пресловутого наукового прогресу, виступати проти якого означає бути відсталим ретроградом». Нехай читачі вибачать кандидатові наук зі Львова мовні покручі — він зате вміє знаходити в Інтернеті адреси закордонних фірм, які «просувають» в Україну трансгени, а може, ще й надсилає їм лайливі листи з цього приводу.

А з розлогих мудрувань В. Павліва у відгуку на публікацію «Галичини», неприпустимому за тональністю для людини, що називає себе інтелігентом, так і не зрозуміло, де ж криється небезпека ненависного йому «Нового листа» для людини. В листі й бадиллі цього ГМ сорту картоплі? Але ж кандидат біологічних наук, без сумніву, не вживає в їжу листя і звичайної картоплі, яку виростив на своїй дачі, навіть якщо й не обробляв її хімікатами, а сам визбирував личинки колорадського жука. Марно шукати наукової логіки в його пафосних звинуваченнях: «Це лише Іван Гаврилович знає, що, як він пише зі слів якихось столичних, майже нікому не відомих «наукових авторитетів», «якби якісь мізерні його кількості і були, то вони неминуче розклалися б при варінні картоплі». І… буквально наступною ж фразою пан Василь сам же і спростовує ту вигадану небезпеку «Нового листа»: «Ще раз підкреслимо: бета-ендотоксин генетично модифікованої картоплі не отруйний для людини і тварин лише за рахунок того, що для прояви токсичної дії потрібне його перетворення в активну форму, яке відбувається в травному каналі личинок колорадського жука під дією ферментів і цей процес, на щастя, не відбувається в нашому з вами організмі».

Задля того «щастя», пане Василю, і працювали з точним розрахунком генні інженери, аж поки не підшукали оптимальний ген — грунтового мікроба і вмонтували його в ДНК звичайної картоплі.

До вашого відома як «наукового авторитета» «Новий лист» — не єдиний генетично модифікований сорт картоплі у світі, як ви стверджуєте. При цьому ще й зауважуєте, що «в «ретроградній» Європі, де діють суворі правила з обмеження використання ГМО, вирощений у нас «Новий лист» ніхто на свій ринок не допустить». Європейська комісія схвалила вирощування в країнах ЄС трансгенної картоплі Amflora. Цей сорт, у якому змінено співвідношення двох фракцій крохмалю, — виключно технічний, його не передбачено використовувати в харчуванні людини. Із 16 зареєстрованих у Росії ГМ рослин запатентовано аж три ГМ сорти картоплі, стійкі до колорадського жука.

Презумпція невинності для ГМО?

Не збираюся нав’язувати комусь із читачів свою думку щодо генетично модифікованих організмів. Але за неповний рік, що минув після публікації, яку кандидат наук Василь Павлів зі Львова затаврував як апологетику ГМО, світ на місці не стояв. У 2009-му 14 млн. малих і великих фермерських господарств відвели під трансгенні культури на сім відсотків більше площі, ніж позаторік, — 134 млн. га (для порівняння: вся територія України дещо перевищує 60 млн. га, з яких половина — це сільгоспугіддя). Себто з 1996 р., коли на планеті почали вирощувати ГМ сільськогосподарські культури, площі під ними розширено у 80 (!) разів. Рекордно зросли вони під кожною з таких чотирьох основних культур: уперше посіви трансгенної сої зайняли більше трьох чвертей з 90 млн. га під цією культурою в усьому світі, бавовни — майже половину із 33 млн. га, кукурудзи — чверть зі 158 млн. га, ріпаку — більше однієї п’ятої із 31 млн. га.

Найбільші площі під ГМ культурами у США — 64 млн. га, Бразилії — 21,4 млн., Аргентині — 21,3 млн., Індії — 8,4 млн., Канаді — 8,2 млн., Китаї — 3,7 млн. га. У «старій добрій Європі» найбільше засівають цими культурами поля в Іспанії, Чехії, Португалії, Румунії, Польщі та Словаччині. Загалом країни ЄС стриманіше, аніж, скажімо, США, ставляться до ГМО. Однак у цих країнах дозволено вже завезення й використання 22 видів трансгенних рослин та продуктів.

Отож виходить, що у нас навколо ГМО і далі схрещуються мечі: приймати їх чи не приймати, вживати трансгенні продукти чи не вживати, а тим часом, якщо дещо м’якше перефразувати відому східну приказку, караван іде собі по світу як ні в чому не бувало…

Недавно Всеукраїнський центр прес-клубів «Україна-Форум» запросив представників ЗМі із західних областей нашої держави до Києва, де вони відвідали низку установ, чия діяльність пов’язана з проблематикою ГМО. Спочатку ми побували в Українській лабораторії якості і безпеки продукції АПК Національного університету біоресурсів і природокористування України. Тут, зокрема, проводять і молекулярно-діагностичні дослідження, визначаючи наявність ГМО в насіннєвому матеріалі нових для країни сортів сільгоспкультур, у продовольчій сировині й харчових продуктах. Працівники лабораторії не раз виявляли у наданих для експертизи пробах сої, пшеничного зерна, консервованої кукурудзи вміст генетично модифікованих організмів у кількості і понад 0,9% (це встановлена українським законодавством нижня планка, яка дає підставу виробникові маркувати продукт як такий, що не містить ГМО). Втім, хоч лабораторія і бюджетна організація, мусить сама заробляти на себе, тож результати досліджень надає лише замовникові (зазвичай самому ж виробникові досліджуваного продукту чи тому, хто придбав імпортовану або вітчизняну продовольчу сировину) і не має права більше нікому розголошувати цю комерційну таємницю. Виходить, що якась із протестованих лабораторією партій насіннєвого матеріалу, сировини чи продукту могла потрапити на поля або в торгівлю і з перевищенням 0,9-відсоткового вмісту ГМО, але без відповідного маркування.

А яке взагалі ставлення працівників цієї державної установи до біотехнологій та їх продуктів? Заступник директора лабораторії з наукової роботи Вікторія Лоханська:

— Треба всім нам відходити від «страшилок», а жити реаліями. Бо, скажімо, хіба не стане благом для десятків мільйонів хворих на цукровий діабет у світі вже створювана методом генної інженерії рослина, один листочок якої достатньо буде з’їсти (замість робити собі укол) для забезпечення добової потреби людини в інсуліні?

Як науковець я не бачу практично різниці між традиційною і молекулярною селекцією. Скажімо, за допомогою першої хочуть вивести новий, більш морозостійкий, сорт яблуні. Для цього схрещують два генотипи — яблуньку, що росте в розсаднику, з дичкою. В результаті до культурного деревця переходять від дички крім гену морозостійкості ще й численні негативні, яких селекціонер упродовж тривалого часу поступово позбувається. Для цього йому потрібно не мало не багато — 10-15 років. А генна інженерія дозволяє набагато пришвидшити цей процес: біотехнолог акуратно переносить єдиний ген дички — відповідальний за морозостійкість — у ДНК яблуньки. Селекція на молекулярному рівні відкриває можливості міжвидового схрещування рослин і тварин, які класичній селекції просто не під силу. Можемо вставити ген не лише від однієї рослини в ДНК другої рослини того самого чи іншого виду, а й від тварини. Мабуть, якраз пересадка генів із живих організмів таких віддалених видів і викликає найбільше нерозуміння і неприйняття противниками біотехнологій. Але якщо жителі приморських місцевостей планети їдять молюски, то чому в багатьох із нас викликає острах генетично модифікований помідор з усіма збереженими позитивними його якостями, у геном якого для збільшення тривалості зберігання «вбудували» ген, вирізаний із ДНК молюска?

А ось що ми почули у відділі молекулярно-діагностичних досліджень лабораторії від кандидата біологічних наук Катерини Ситник:

– Людей лякають суто гіпотетичною ситуацією: а якщо хтось із біотехнологів пересадить – мимоволі чи й свідомо — в геном рослини або тварини не той ген і це потім негативно відіб’ється на здоров’ї землян, зашкодить самій генетичній природі людини? Вибухівку ж, як писала преса, дехто із терористів виготовляв на кухні у своїй квартирі. Як науковець запевню вас, що створити тишком-нишком новий ГМО одній чи двом особам, навіть фахово обізнаним з генною інженерією, аж ніяк не під силу. Над новими розробками в галузі біотехнологій працюють цілі групи вчених найвищої кваліфікації, для цього потрібні складне обладнання, величезні кошти. Генетична модифікація із заданими властивостями, що поліпшують її якості порівняно з вихідним продуктом, проходить контроль молекулярними методами в лабораторних умовах, трансгенний продукт ретельно випробовують на токсичність, алергенність і канцерогенність, себто чи споживання його не дасть якихось побічних негативних наслідків для людини.

Особисто я за патетичними твердженнями противників ГМ продуктів про шкоду від них для людей, їх потомства і нації загалом — якщо не нині, то, мовляв, у майбутньому, через кілька поколінь — не бачу нічого, крім загальних слів. Бо ці заяви не підкріплені конкретними, достовірними з наукового погляду фактами. Дехто зводить проблему безпечності харчових продуктів до наявності чи відсутності в них ГМО. Але причому тут трансгени, коли — бувають і такі прикрі випадки — дитина чи дорослий отруюється безалкогольним напоєм із синтетичним барвником або шоколадкою з «хімією». Втім, це не стосується отримуваного із сої лецитину, який додають до того ж шоколаду, а в світі нині вирощують переважно трансгенні сорти цієї культури. Веду до того, що поняття безпечності продукту слід пов’язувати не з наявністю ГМО, а з іншими його параметрами. Бо зашкодити споживачеві може і продукт з позначкою «Без ГМО», але із, скажімо, перевищеним терміном зберігання.

У ДП «Укрметртестстандарт» журналістам навели такі дані: створена тут три роки тому лабораторія молекулярно-генетичних досліджень протестувала торік понад 2000 зразків харчової продукції, ГМО виявили у 4% із них, а з 1300 зразків, досліджених у першому півріччі 2010-го, — у 8%. Начальник структурного підрозділу цього державного підприємства — Українського науково-методичного центру підтвердження відповідності та випробувань харчової продукції Володимир Семенович не належить до прихильників ГМО. Вважає, що після виникнення в 90-х роках минулого століття у світі генної інженерії необхідно було провести багаторічні дослідження щодо впливу на людину споживання продуктів, вироблених із рослин, генетику яких змінили молекулярними методами, й аж тоді давати їм «зелену вулицю». Він досить скептично ставиться до пришвидшеної селекції рослин методами генної інженерії. На думку В. Семеновича, «вставляти» гени одних організмів у ДНК інших — це шлях протиприродний, а тому й небажаний.

— Мені доводилось чути, — сказав начальник центру, — як представник «Монсанто» (схоже, що діяльність цієї американської фірми сидить у печінках не лише львів’янинові В. Павліву. — І. Г.) доводив, що трансгенні харчові продукти для людей і корми для тварин за своїми якостями кращі від звичайних. А я запропонував йому звернутися на ТБ і влаштувати реаліті-шоу для телеглядачів: упродовж кількох тижнів щурів в одній клітці мають годувати лише генетично модифікованими кукурудзою і соєю, а тваринок у другій клітці — звичайними. Тоді б усі й переконалися, в якій із кліток щурі краще виглядатимуть і почуватимуться… Та ж «Монсанто» недав но подала у МОЗ заявку та матеріали на реєстрацію генетично модифікованого сорту сої для внесення його до Державного реєстру ГМО в Україні, але ті матеріали їй повернули з зауваженнями, які ця іноземна фірма повинна врахувати при повторній подачі заявки. Вона мовби хотіла бути доброю на початок, адже до того загальнодержавного реєстру досі не внесено жодної трансгенної сільгоспкультури чи продукту. Виходить, що на сьогодні будь-які ГМ культури чи продукти — імпортовані або ж вітчизняного виробництва — в Україні перебувають поза законом. У той же час законодавчі акти вимагають від виробників обов’язкової ідентифікації — в спеціально оснащених лабораторіях — харчових продуктів та продовольчої сировини на наявність ГМО.

Дійсно, парадоксальну ситуацію спричинила суперечливість вітчизняного законодавства: на сьогодні в Україні ГМО ніби і нема й водночас вони ніби і є… Напис «Без ГМО» через надто загальне формулювання відповідної вимоги в законі можна вже прочитати і на пачці кухонної солі, пляшці «мінералки», оцту чи коньяку, які теж зараховують до харчових продуктів і які в будь-якому випадку не можуть їх містити. Бо що таке ГМО? Це власне рослинні білки, точніше трансгенні ДНК рослинного білка. А вони не можуть зберегтися, скажімо, в олії, отримуваній в результаті глибокої переробки ГМ рослинної сировини. Зате навряд чи комусь із нас доводилося бачити написане виробником на етикетці його товару, як того вимагає вітчизняний закон: «Продукт містить ГМО». Хоча насправді трансгенні сільгоспкультури і продукти в Україні є. За словами В. Семеновича, їхні фахівці виявляли посіви сої та кукурудзи ГМ сортів, вирощувати які надалі аграрним господарствам забороняли. Зрештою, виявляли вміст ГМО понад 0,9% навіть у продуктах з позначкою «Без ГМО».

— Після вступу України до СОТ, — каже начальник центру, розуміючи невідворотність реалій ХХI століття, — діяти методом заборон щодо генної інженерії та її продуктів уже просто неможливо — це нічого не дасть. Як на мене, треба створити в державі один орган, який би координував усю роботу з ГМО. Вважаю, що закон, котрий прийняли 2007 р. в Україні для регулювання біотехнологічної діяльності, дуже слабкий і його належить серйозно змінити, взявши за взірець аналогічні закони країн ЄС.

Отож коли вимоги до виробника маркувати свій продукт на його трансгенність перестануть бути формальністю, а реально слугуватимуть достовірному інформуванню споживача, зможемо сповна вважати таку ідентифікацію товарів виявом демократії і поваги держави до тебе, шановний читачу, до твого права зробити в магазині усвідомлений вибір між продуктом з позначкою «Без ГМО» й аналогічним товаром з написом про наявність ГМО.

Хоча В. Семенович і дотримується думки, що біотехнології та їх продукти несуть певні ризики для людства, та наприкінці розмови з журналістами мимоволі обмовився: «Але на сьогодні однозначно не доведено як шкоду від ГМО, так і їх безпечність…». Що це, як не презумпція невинності для генетично модифікованих організмів, якщо відповідне поняття з юриспруденції екстраполювати на генну інженерію?

Заступник директора інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Сергій ШУЛЬГА на запитання журналістів, чи сам він їсть ГМ продукти, зізнався, що любить соус із сої.

— Я б не хотів говорити ні добре, ні зле про ГМО, — почули ми від цього вченого. — Та все ж мусимо констатувати: американці, за приблизними підрахунками, з’їли вже десь 600 млн. тонн генетично модифікованих продуктів, жителі країн європейської спільноти — близько 250 млн., Росії — до 200 млн. тонн, України — десь на тому ж рівні. Тож принаймні несерйозно після цього робити вигляд, ніби ми залишимось таким собі «острівцем без ГМО» в умовах глобального наступу біотехнологій і за очевидного й зрозумілого прагнення України інтегруватися в європейську та світову спільноти. Хоч останніми роками робилися спроби поставити під державний контроль ввезення на нашу територію з-за кордону і виробництво в Україні трансгенних харчових продуктів чи вирощування таких сільгоспкультур, однак із законодавчого погляду проблему ГМО ще далеко не врегульовано. У цій справі, вважаю, не допустимі крайнощі: ні надмірна лібералізація, ні огульні заборони.

В Україні є ще немало противників ГМО. Вони стверджують про можливість віддалених небажаних наслідків від вживання ГМ продуктів: якщо, мовляв, це проявиться не на нас самих, то зашкодить здоров’ю і навіть може викликати генетичні зміни у представників наступних поколінь. Я ж переконаний, що таке неприйняття ГМО — то суто психологічний момент. Згадаймо, як колись наші предки зустрічали в штики нові для них культури — картоплю й помідори, вважаючи їх отруйними, не викликав у них довіри і незвичний привізний напій — кава. А сьогодні дехто так само лякає нас ГМ картоплею і помідорами. Як спеціаліст у галузі біотехнології й геноміки я хотів би заспокоїти тих, хто приймає на віру ті емоційні, але безпідставні застереження про небезпеку для людства трансгенних модифікацій: наука на сучасному етапі її розвитку не бачить підстав для таких висновків. Продукти з ГМО цілком безпечні для здоров’я. Що ж до маркування товарів на наявність ГМО, то воно безпечності цих продуктів для споживача не вирішує, а виконує суто інформативну роль.

Завідувача відділу цього інституту Бориса Сорочинського зустрів невдовзі після повернення з Києва в Івано-Франківську — тут у рамках програми «Біотехнології ХХI століття: міфи і реалії» провела круглий стіл Українська асоціація клітинних біологів та біотехнологів за підтримки Всеукраїнського центру прес-клубів «Україна-Форум». Гостями й цікавими співрозмовниками прикарпатських журналістів були і члени цієї асоціації вже згадуваний вище Микола Бойко та Наталія Літостанська, завідувач відділу Національного університету біоресурсів та природокористування, автор першого в Україні підручника з біотехнології Тетяна Новак.

А за вікном — уже друга хвиля біотехнологій…

Наостанок дещо дивний, але то тільки на перший погляд, висновок з усього тут сказаного: ГМО — не НЛО. Біотехнології та їх продукти — це не щось ефемерне і загадкове, яке якщо й доводилося колись бачити, то лише декому, а вже 15-річна реальність у житті світової цивілізації, матеріалізована у трансгенні, себто створені з наперед заданими корисними властивостями, сільгоспкультури та харчові продукти, корми для худоби. Отож в умовах світових інтеграційних та глобалізаційних процесів явно не в інтересах України встановлювати штучні бар’єри на шляху ГМ сільгоспкультур і харчових продуктів у нашу державу, гальмувати здійснення вітчизняними біотехнологами наукових досліджень та практичних розробок. Адже світова генна інженерія невпинно рухається вперед. На зміну першій хвилі біотехнологій (коли рослини переважно отримували стійкість до гербіцидів, захист від шкідників та бур’янів) уже прийшла друга — поліпшення споживчих якостей рослин. З’явився «золотий» рис (збагачений вітамінами), виведено, як її вже назвали, надкорисну моркву, що містить кальцію майже вдвоє більше порівняно зі звичайною. На черзі — олія, в якій буде змінено співвідношення жирних кислот, певна річ, на користь людині.

З погляду необоротності подальшого розвою біотехнологій на планеті емоційно-пристрасні суперечки навколо ГМО, які все ще тривають у нашій державі, нагадують дискусії вчорашнього дня. Ми, образно кажучи, варимось у власному соку. Ув’язнувши в тих дискусіях про ризики ГМО, чи не ризикуємо ми самі опинитися на маргінесі світової науки і практики в галузі генної інженерії і загалом цивілізаційного поступу?

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: