Як журналісти в Халявин їздили гіпнотизуватися

Чи можна уникнути цупких лап шахраїв? Як діє гіпноз? Чи всіх він бере?

Перевірити це на собі вирішили троє журналістів: Валентина Тимошко, Ольга Макуха і Геннадій Гнип. Чоловіка взяли з собою, щоб розібратися, чи візьме гіпноз і його. Поїхали в Халявин.

В обласну психоневрологічну лікарню. Там працює Валентин Скрипник, головний психіатр, завідуючий центром психосоматичних розладів, неврозів, межових та кризових станів. Він на практиці застосовує до своїх пацієнтів лікувальний гіпноз, з метою поліпшити їх стан.

Вислухавши наше прохання загіпнотизувати усіх трьох, Валентин Іванович сказав:

— Навряд чи вийде. Ви вже налаштовані на спротив, бо знали, куди йдете. Пацієнтів я готую до сеансу поступово, іноді протягом кількох днів. Спочатку роблю перевірку на гіпнабельність. При цьому має бути спокійна обстановка, приглушене світло, довірлива бесіда.

Ми погодились: справді, зараз у кабінеті різке денне світло, у всіх нас постійно дзвонять мобільні, а в двері стукають і заходять медсестри, пацієнти.

— У мене лікувалася жінка, яка віддала багато грошей шахрайкам. Зробила це під гіпнозом, — продовжує Валентин Іванович. — Такі потрапляють до нас у відділення, але не часто. Один легше переносить стрес (а це стрес), інші зациклюються на своїй біді, і без допомоги спеціалістів вже не обійтися.

Гіпноз справді існує, і люди йому піддаються. Їздять до різних бабок, вірять, що вони поможуть, і їм справді легшає. Ходять до церкви, сповідаються, і ніби камінь з душі. Хтось насипле перед порогом голок — людина думає, пороблено. Сама собі втовкмачує в голову, що це погано. Спеціалісти легко визначають серед натовпу людей, схильних до навіювання, самонавіювання.

Відомо чимало випадків, коли шахраї в обмінниках дають один долар, а навіюють, що там 100 і їх треба розміняти. І жінка, яка сотні разів тримала в руках 100-доларо-ву купюру, піддається впливу і видає дві купюри по 50 доларів. За кілька хвилин після цього оговтується і не може зрозуміти, чого так вийшло.

— Хто краще піддається гіпнозу, жінки чи чоловіки?

— Жінки. Вони емоційні натури, вразливі. А ще — старенькі люди. Їм хочеться поговорити, пожалітися, а це на руку шахраям. Шахраї бачать — ось жінка йде по базару, зупинилася, заговорила з зовсім незнайомим їй продавцем, потім ще з кимось. Вона не квапиться, охоче балакає. От вони і підходять, починають розмову. Ви спробуйте, приміром, у мера Чернігова Соколова видурити під гіпнозом гроші. Не вдасться. Він людина зайнята і не спілкуватиметься з будь-ким. Не ведіть пустих балачок. Не зупиняйтесь на вулиці, якщо вас зачіпають.

— Звідки у шахраїв здібності до гіпнотизування?

— Одні цього вчаться, . тренуються роками. Таких багато сидить у Чернігівській жіночій колонії. Цигани передають свої знання з покоління в покоління. А ще є люди з вродженими здібностями. З історії відомо, що особливі здібності мав фаворит останньої російської імператриці Григорій Распутін.

— Коли шахраї говорять з людьми, торкаються їх, мовляв, заспокойтеся. Що це означає?

— По-медичному це називається робити паси. Тобто підсилювати словесне навіювання.

— А шефа можна загіпнотизувати, щоб давав більшу зарплату?

— Можна. Один раз. Більше не вийде. Він потім як загляне у платіжні відомості, так і прозріє.

— Валентине Івановичу, як швидко людина виходить із такого стану?

— Комусь вистачає кілька хвилин, а комусь і півдня треба. Людину хилить у сон.

— Тетяна Велігорська, одна із жертв, прийшла додому за грошима дуже весела. Чи можна було її зупинити, щоб вона повернулася до тями?

— Якщо людина запрограмована на якісь дії, то вивести її із стану гіпнозу складно. Але можна. Якщо ви бачите, що близькі незвично поводяться — надто веселі, а зазвичай сумні, придивіться уважніше.

— Ви володієте гіпнозом. Чи закохували в себе жінок?

— Ні. Можна зробити на деякий час, щоб тебе покохала бажана людина. Але мине навіювання, мине і кохання.

— Чи існує спосіб поставити блок від вуличних гіпнотизерок?

— Рецепт простий, так вчать і малих дітей. До чужого дяді (тьоті) не підходь, з ним нікуди не йди. З незнайомими не розмовляй.

— А послати подалі можна?

— Можна, якщо ви звикли до такого способу спілкування.

Просимо лікаря показати, як проходить сеанс гіпнозу. Хоч дещицю.

Валентин Іванович підвівся, підійшов до мене, Валентини Тимошко.

— Заплющуйте очі, — наказав.

Потім поклав свою долоню мені на голову.

— Даю установку: ви більше не будете пити спиртного.

Від того дотику ніби легенький струм пройшов.

— Ось так закінчується сеанс кодування, — пояснив.

— Краще нам про схуднення навійте. Стрункими бути модно.

Та лікаря наші жіночі заморочки не надихнули провести сеанс схуднення. Почав перевіряти нас на гіпнабельність.

— Закрийте очі, ноги докупи, стійте рівно, відкрийте рот, дихайте ротом. Руки витягніть вперед, — почав Валентин Скрипник з Ольги Макухи.

— Ви — правша?

—Так.

— Значить, м’язи правої руки краще розвинені. Значить, ваша права рука важча, ніж ліва. У неї більша маса. Подумки погляньте на кінчики пальців рук. Ваша права рука важча, вона потроху опускається.

Та рука Макухи нікуди не опускалася.

— Нічого не вийде, ви свідомо чините спротив, — сказав лікар.

Тоді місце піддослідного кролика зайняла я (Тимошко). Процедура повторилася. Простягнуті руки довго без поруху не протримала, здалися важкими. Особливо права (я правша). Вона стала повільно опускатися. Певно, я гіпнабельна, зробила висновок. Лікаря чекали пацієнти, а мені чомусь дуже хотілося спати. Чому? Відповідей знайшла кілька: гіпноз трошки та подіяв, погода була на дощ, а може, тому, що встала о п’ятій ранку, бо їхала від мами на роботу.

А за Геннадія Гнипа лікар і не брався.

«Вісник Ч»

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: