А ви впевнені, що не маєте кредит у банку?

Не так давно моя подруга Тетяна розрозповіла мені свою надзвичайно неприємну історію. Улітку на адресу її квартири надійшов лист від одного з комерційних банків з вимогою сплатити кредит. Щоправда, в листі зазначалася зовсім інша особа, назвемо її Іваненком Іваном Івановичем, а ось адреса була саме Тетяни.

У листі банк наполегливо рекомендував Іваненку, який нібито зареєстрований і мешкає за адресою моєї подруги, сплатити 87,5 тисяч гривень до 10 серпня 2009 року (давався тиждень), бо в іншому разі до боржника застосують методи впливу. Лист шокував жінку, адже кредиту в неї не було, проте в душу закрався панічний страх: хтозна, чи десь хтось не підставив і не заклав її майно? У нашій державі за умов фінансової кризи та буяння шахрайства можна ще й не такого чекати…

Цей лист Тетяна вирішила показати експертам чи правоохоронцям, проте все було якось не з руки… Схаменулася тільки тоді, коли на прізвище тієї ж таки людини, але на її адресу прийшли аналогічні два повідомлення ще з двох відомих українських банків – один вимагав повернути 5 тисяч гривень, інший – 3,8 тисяч. А почергово за ними – ще три листи з трьох різних агенцій ліквідації заборгованості (кожна по-своєму називається), які попереджали, що за угодами з банками вони взялися за процедуру стягнення несплаченого з пана Іваненка, який зареєстрований за такою-то адресою (квартира Тетяни), і, якщо буде потреба, – через суд.

Такі повідомлення буквально звалили молоду жінку з ніг. Вона попросила мене взятися за розслідування справи: хто кому винен; чи мають право стягувати заборгованість із власника квартири, попри те, що прізвище фігурує інше; чи є можливість перевірити “чистоту квартири” і, зрештою, як захиститися від набридливих листів усіляких банків та агенцій із вибивання кредитів?

Розслідування віщувало бути не лише цікавим, а й корисним ще й тому, що, як з’ясувалося уже за якийсь час, лише в одному будинку на вулиці Легоцького в Ужгороді, де живе Тетяна, два аналогічні випадки. А скільки ж їх по Ужгороду зокрема й області загалом?

Отже, крок за кроком ми з Тетяною за допомогою юристів, нотаріусів і ще купи консультантів із різних правоохоронних органів спробували розкласти всі крапки над “і”.

Крок перший

Перше й найважливіше, що треба зробити в такому випадку, – звернутися до нотаріуса, який може у БАЗІ ОБТЯЖЕНЬ І ЗАБОРОН перевірити, чи не закладене ваше майно. Тетяні у цьому сенсі пощастило.

Після перевірки “чистоти” квартири всім банкам та агенціям, із яких надійшли попередження, ми не без допомоги юристів написали листи. У них чемно повідомили, що за вказаною адресою Іван Іванович Іваненко не зареєстрований і не проживає, а справжній власник має всі потрібні на майно документи, як-от: договір дарування (нотаріально засвідчений), виписку з Бюро технічної інвентаризації тощо. Проте поки листи прямували за призначенням, Тетяні ще встигли попсувати нерви – повідомленнями й телефонними дзвінками. Причому чемні відповіді жінки, що Іваненко за такою адресою не проживає і, відповідно, кредитів не брав, майно не заставляв, чомусь ігнорувалися. Лише після того, як разом із Тетяною вже я зателефонувала до тих усіх банків і колекторів (витрачаючи на них власний час, гроші й нерви!) і пригрозила звернутися до міліції, листування припинилося. На якийсь час. А тоді знову надійшли дивні пропозиції – виписка з листа банку – найбільшого кредитора: “Ми розуміємо, що у зв’язку з економічною кризою у вас склалося важке фінансове становище. Для того, аби впевнитися, що Ви не умисно ухиляєтеся від сплати боргу та не є шахраєм, а несплата заборгованості є наслідком тимчасових фінансових труднощів, пропонуємо Вам сплатити частину боргу – 43,7 тис. грн”.

Правду сказати, ми з Тетяною з такої “доброти” банку страшенно здивувалися – хто таке бачив, аби фінансова установа добровільно (!) відмовлялася від своїх грошей?! Щось тут нечисто! Щоправда, як згодом з’ясувалося, для банку навіть така пропозиція не дуже страшна, бо всі кредити страхуються.

Шахрайства з кредитами – компетенція міліції

У міліції кажуть: нічого дивного з Тетяною не сталося, схожих на цей фактів останнім часом на Закарпатті – наче снігова лавина: чим далі, тим більше випливає випадків зловживань у банківській сфері, особливо з кредитними ресурсами. Лише протягом 2009 року оперативно-розшуковими заходами працівників УДСБЕЗ ГУМВС України в Закарпатській області у сфері банківської діяльності викрито 73 злочини. З-поміж них третина – саме шахрайства, ще стільки ж – привласнення майна через зловживання службовим становищем, у тому числі три злочини, скоєні у великих розмірах, ще десяток зловживань службовим становищем і вісім випадків службових підроблень, розповів нам представник закарпатського УБЕЗу.

“По-перше, в таких випадках треба негайно звернутися до міліції. Найімовірніше, в такому разі візьмуться за розслідування, міліція вивчатиме деталі й не виключено, що порушать кримінальну справу за фактом шахрайства, а саме – за ст. 190 Кримінального кодексу України – “Шахрайство”, – каже службовець.

УБЕЗівець розповідає, що економічні злочини взагалі стають останнім часом бичем нашого суспільства. Причому суми, з якими мухлюють, зростають постійно. Ось і нещодавно закарпатські борці з економічними злочинами розслідували справу, в якій службові особи банківської установи “заплющили очі” на підроблені документи й оформили фіктивний кредит на суму 140 тис. доларів США, а щоб забезпечити його повернення підписали завідомо неправдивий договір поруки від імені одного з ТОВ області. На підставі зібраних матеріалів прокуратура порушила кримінальну справу.

Правоохоронці кажуть: у такому випадку, як у Тетяни, повинні оцінюватися дуже прискіпливо дії працівників банку, які видали кредит. Цим повинна перейматися Служба внутрішньої безпеки фінансової установи. Та й узагалі – банк зобов’язаний був перевірити майно, що надавалося як застава, чого, очевидно, не робилося.

З огляду на такі речі, закарпатські УБЕЗівці наголошують: якщо маєте будь-які факти чи матеріали, які свідчать про зловживання в економічній сфері – звертайтеся до міліції. І в цьому випадку Тетяні варто прийти й написати заяву, бо лише так можна захисти свої права, своє майно від зазіхань шахраїв. Принаймні якщо за цими фактами буде порушено кримінальну справу, то в разі будь-яких претензій банків жінка матиме чим апелювати до них.

Шукайте бліх серед своїх

Банкіри захищаються: кажуть, зазвичай такі порушення неможливі, якщо кредит надає серйозна фінансова установа. Зокрема, заступник керівника одного з потужних українських банків, що представлений у Закарпатті, Василь Васильович так прокоментував “Замкові” ситуацію: “Наприклад, у солідних банках не тільки ретельно перевіряють паспорт, а й навіть знімають особу, яка хоче взяти кредит, на відеокамеру (у разі потреби такі архівні дані можна підняти). Потім перевіряють особу за місцем її роботи і навіть проживання, аби пересвідчитися в її платіжних спроможностях. До того ж завдяки базі даних є можливість з’ясувати, чи не брала ця особа кредиту в інших банківських установах, чи не була вона раніше засуджена, чи не перебуває в розшуку або на обліку в психіатричній лікарні чи в лікаря-нарколога”.

Якщо ж говорити власне про випадок із Тетяною, то й банкір однозначно погоджується: такі факти без змови із працівниками банківської установи однозначно виникнути не могли. Тому Тетяні слід було повідомити Служби безпеки цих банків, аби шукали бліх у своїх офісах.

Як захистити себе від вимог?

А ще важливе питання, що виникає в цьому контексті: як захистися від колекторів, бо якраз вони беруться за вибивання боргів. Саме це Тетяну найбільше й обурювало в усій цій каламутній банківсько-кредиторсько-шахрайській воді. У листах колекторів чітко зазначалося: “У разі невиплати боргу до такого-то числа, Служба безпеки й регіонального контролю планує візит у визначений день і визначеної години (у листах і дати, і час чітко називалися. – Авт.) за місцем Вашого проживання для виявлення і огляду Вашого майна й можливості його дальшої конфіскації виконавчими службами в разі відповідного рішення суду”. І кого такі погрози до інсульту не доведуть?

Ужгородські ж юристи кажуть, що коли проаналізувати діяльність колекторських агенцій, то різниці між ними й звичайнісіньким рекетом майже нема. Різниця методів роботи полягає хіба в тому, що вас врешті поведуть до суду чи до виконавчої служби, а не викрадуть і не вимагатимуть грошей за звільнення.

 

“Щоправда, одразу зауважу найголовніше: що стосується законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально караними діяннями разом із іншими порушеннями законодавства. Ба більше – дії колекторів можуть кваліфікувати і як “вимагання”, – уточнив юрист, нині консультант юридичної фірми, а ще колишній працівник Служби безпеки України Василь Гарячий (ім’я з етичних міркувань змінене).

За його словами, колектори в нашій країні нині діють різними методами: спочатку надсилають листи, потім – телефонують і шлють смс-повідомлення з вимогою добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки лунають як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Потім колектори переходять до більш жорстких методів – виловлюють боржників за місцем проживання, на роботі, через родичів, і всі ці дії супроводжуються психологічним тиском. На третьому етапі колектори звертаються із позовами до суду.

Лише в усій цій справі, наголошує В. Гарячий, так і незрозуміло, чому не юристи банківських установ виконують претензійно-позовну роботу щодо боржників, а перекладають її на колекторів. Зрештою, таким чином банки самі ж себе наражають на порушення законодавства України, в якому, зокрема, чітко прописане нерозголошення банківської таємниці, і насамперед – відомостей про клієнта.

“Мова про те, що інформацію про позичальників (обсяг боргу, відсоткова ставка, застава, персональні дані боржника) банк не має права розголошувати, оскільки такі дані вважаються таємницею (ст. 176 Цивільного Кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта). Він може надати інформацію про несумлінного боржника колекторській компанії тільки в тому разі, якщо в кредитному договорі є відповідний пункт. Якщо в контракті такого пункту немає, однак позичальникові телефонує представник колекторської компанії, боржник може сміливо подавати на банк до суду, – уточнює юрист.

До цього всього можна додати й ч. 6 cт. 23 Закону України “Про інформацію” – інформація про особу охороняється законом. А ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Отже, збирання, зберігання, використання й поширення особистої інформації про особу без її згоди є прямим порушенням чинного законодавства”, – прокоментував юрисконсульт.

Він же додає, настирливим колекторам можна “пришити” й статтю 182 “Порушення недоторканності приватного життя” та статтю 189 “Вимагання” Кримінального кодексу України.

P.S. До речі, всі рекомендації юристів Тетяна виконала, заяву до міліції написала. А ще попросила свою матір, яка живе нині в Києві, піти по всіх адресах Агенцій із ліквідації заборгованостей (колекторів) і попросити документи про їхню діяльність. Жодну з Агенцій за названими адресами мати не знайшла, як і один із банків, що турбував її дочку. Щоправда, в іншому повідомили, що пана Іваненка вже розшукують за іншою адресою, десь у Мукачівському районі.

То що ж це таке? Може, черговий лохотрон, розрахований на те, що якийсь дурень зрадіє можливості погасити кредит чи його половину? І чи не варто державі вже взятися за законодавче врегулювання діяльності самих колекторів? Аби людям життя не псували…

W

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: