Лохотрон під іноземним соусом

«Високий заробіток для енергійних і комунікабельних». За такими спокусливими оголошеннями про роботу нерідко криється банальне виманювання грошей або й більш шокуючі речі.

Недосвідчені у питаннях працевлаштування люди часто-густо починають пошуки вакансій із газетних оголошень. При спогляданні забитих оголошеннями сторінок може скластися помилкове враження, що знайти роботу таким чином зовсім не складно. Як буває насправді, хочу розповісти на основі власного досвіду. Можливо, це застереже довірливих молодих людей від марних ілюзій та витрачання часу.

… У рекламній газеті саме ЦЕ оголошення одразу впало у вічі. «Іноземна компанія запрошує на постійну роботу спеціаліста з управління персоналом. Оплата висока. Конкурс. Перекваліфікація». Радіючи, що так запросто знайшла те, що шукала (особливо імпонувала перекваліфікація — хотілося підучитися перед тим, як іти на нове місце), зателефонувала за вказаним номером. Чоловічий голос на тому кінці дроту одразу призначив співбесіду наступного дня о 12.20. Повідомив, куди прийти, і якось підозріло швидко поклав трубку, ніби не чуючи запитань, яка це компанія і чим вона займається.

Офіс фірми являв собою половину старого польського будинку в районі Старого міста. У призначений час у вогкому та холодному його коридорі вже стояло четверо дівчат. Причому ніхто з них не мав уявлення, куди потрапив. Одна дівчина резонно зауважила: «Судячи з дверей, справи в іноземної фірми не вельми». Ті й справді були кепською візиткою — потріскані, давно не фарбовані, наче облізлі, на ручці геть стерлася позолота.

Чекали мовчки. Переминалися з ноги на ногу, човгаючи взуттям по підлозі — плитка була мокра від талого снігу, що наносили з вулиці такі ж, як ми, ходоки. За дверима — тиша, образно кажучи, жодних ознак життя. Згадалися студентські роки, таке ж стояння під аудиторією, «мандраж» перед екзаменом….

Нарешті двері відчинилися, до нас вийшли дві, як здалося, зажурені молоді особи. Невдала співбесіда? Слідом за ними з’явилась усміхнена пані і ввічливо запросила заходити всіх разом. Знову ж насторожила гора верхнього одягу на вішаку у вузенькому коридорчику: якщо тільки на цю годину на конкурс зголосилося стільки людей, то шанси отримати роботу мізерні.

У приймальні попросили паспорт, записали прізвище в товстий журнал. Усе, що далі відбулося, скидалося на прискорену перемотку кінострічки: швидко-швидко і наче не зі мною. Бац — і вже сиджу в першому кабінеті, а моя екзаменаторка — молода особа із відсторонено-байдужим поглядом — сипле запитаннями як горохом: освіта, сімейний стан, життєві пріоритети, ставлення до кар’єри, чим для мене є гроші, як сходжуся з людьми, як вирішую конфліктні ситуації. Відповідати треба швидко, чітко, недвозначно. Словесний пінг-понг «питання — відповідь» тривав хвилин зо три. Мене почали чорти рвати: скажуть вони, врешті-решті куди потрапила, чи так і будуть тримати, як кота в мішку?

Несподівано карти розкрилися. Після невеликої паузи «екзаменаторка» з ніжністю та гордістю випалила: «Ви потрапили в офіс відомої компанії, що займається виробництвом і продажем медичних препаратів». Я оніміла. «Чи чули ви щось про нашу компанію?» Ха! Чула — не те слово! Та це та ж сама фірма, яка практикує мережевий маркетинг і куди мене вже не перший місяць робить спроби затягнути сусідка! Дійсно, земля кругла…

Не знаю, чи читалися думки на моєму обличчі, але з кабінету спровадили… на другу співбесіду. Привітний молодий чоловік в окулярах — «хамелеонах» (до речі, єдиний у цьому жіночому царстві) ставив багато запитань про гроші. Виявилося, що тут висока за мірками фірми зарплата — 200 доларів. На фірмі є й інші вакансії, але у них зовсім смішні ставки — 60 доларів, 100 доларів. Щоб стати спеціалістом із управління персоналом, є одна обов’язкова умова: кількаденний курс навчання на семінарі-тренінгу.

Погоджуєтеся? Добре. Тоді доводиться до відома ще й друга умова — треба купити книжку з матеріалами семінару за 20 гривень. «Якщо не заперечуєте, чекаємо на вас завтра. Ділова форма одягу, світла голова, хороший настрій, — дав останні настанови «шеф». — Але пам’ятайте, у конкурсі перемагає лише один»… «А всі інші просто викинуть на вітер гроші», — закінчила я подумки.

Якщо до цього моменту ще жевріла надія, що затія чогось варта, то тепер останній сумнів відпав. Вимога купити книжечку — це ж перша ознака класичного лохотрону! Шкода безробітних людей. Скільки їх пройшло через ці двері, спокусившись послугами оголошення! Недарма вішак завалений верхнім одягом так, що ніде свого пальта притулити, а в журналі відвідувачів майже всі сторінки списані…

Глянувши на годинник, здивувалася: все це тривало якихось сім хвилин. В оголошенні написано: дзвонити з 9-ої до 20-ої. Хм-м, немало людей ще пройде через ці двері.

На тренінг не пішла. Поясню — чому. Це хоча й окрема історія, однак, думається, заслуговує на увагу. Моя знайома так само за оголошенням потрапила у фірму, що продавала масажери. Треба було ходити по квартирах, пропонуючи цей не вельми популярний товар. Торгівля практично не йшла. Домогосподарки та пенсіонерки спершу ніби й проявляли інтерес, та, почувши ціну (300 гривень), дякували і швиденько випроваджували дівчину за двері. Так вона мусила цілий тиждень микатися від квартири до квартири, а кожної п’ятниці приходити в офіс для звіту й обов’язкового щотижневого семінару-тренінгу.

Знайому вже не бентежили дивацтва, які вона тут не раз спостерігала. Щоб зняти напругу, колеги разом із начальством прямо в офісі танцювали, співали, стрибали. Однієї п’ятниці на базі так само були традиційні забави. Танцювали разом у колі, раптом хтось вигукнув: «Бонус! Бонус!». Шеф загадково посміхнувся і, танцюючи, почав… роздягатися. Розстібнув сорочку, взявся за пасок на брюках. Але подивився на новеньку — її і так великі очі в той момент стали як два блюдця — і застібнув ремінь зі словами: «А хто не хоче, може вийти в коридор… помахати прапорцем «Так, Ющенко!».

Дівчина пішла, куди сказали. Найцікавіше, що в коридорі в цей час десь узявся страшнючий ротвейлер, який перегородив вихід на вулицю. У компанії з псом вона просиділа до закінчення танців. Згодом колеги її підняли на глум: «Та ти смішна! Йди переляк виливати! Роздягатися одне перед одним — це ж така дуже крута методика. Допомагає позбавитися комплексів. Якщо зможеш перебороти свій сором, надалі тебе нічого не зупинить. Ти дякувати мала б, а не тікати, як ошпарена. З твоєю старозавітньою мораллю, з головою, забитою комплексами, ніколи нічого не продаси, грошей не матимеш, кар’єри не зробиш…».

Нічого дивуватися, що продавці книжок, ножів, сковорідок, колготів, парфумів та іншого барахла заходять в будь-які двері, не реагуючи на заборони. Їх нахабна поведінка — це і є плоди тренінгів-семінарів, куди і я заледве не потрапила.

…А про пошуки роботи за оголошеннями друзі винесли свій вердикт: «Ти ще б на стовпах собі роботу пошукала». Мають рацію.

W

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: