Лохотрон для безробітних

З одного боку, всі скаржаться на зубожіння, низькі зарплати та мізерні пенсії, з іншого – багато працедавців спокушають потенційних шукачів роботи зарплатами 5-10 тисяч гривень щомісячно! В газетах оголошень можна надибати добрий десяток запросин на високооплачувану працю для “молодих, ініціативних, енергійних”. За мінімально короткий термін пропонують перевтілитися в менеджера для роботи з персоналом, інтернет-мільйонера, промоутера. Одне слово, в людину, яку в англо-американському мовному середовищі прийнято називати “бізі” (себто “зайнятий”, звідси й “бізнесмен”).

То чому ж не спробувати щастя і не заробити омріяну тисячу-другу на незораних цілинах вітчизняного ділового ринку?

Семінар не для осіб зі слабкими нервами

Автор цього матеріалу вирішив зробити саме так. Зацікавившись оголошенням про набір в іноземну компанію перспективних та амбітних працівників, зателефонував за вказаним номером. А відтак – прийшов на зустріч за призначеною адресою. Заповнив анкету, запитання якої чомусь були задані мовою нашого північного сусіда. Невже мої потенційні працедавці настільки не поважають українську? Однак у чужий монастир зі своїм статутом, як відомо, не ходять. Я написав, що пріоритетом моєї праці є творчий ріст, дружній колектив та чесно зароблені гроші. Вочевидь, моя відвертість сподобалася симпатичному добродієві у світлій маринарці – після коротких переговорів він запросив мене на триденний навчальний семінар всесвітньо відомої китайської компанії. З етичних причин не вказуватиму її назви. “На семінар приходьте без запізнень, і обов’язово одягніть костюм з краваткою. Ми навчимо вас, як заробляти гроші”, – по-змовницькому підморгнув.

На семінар я прийшов завчасно, зодягнувшись у костюм та білосніжну сорочку. У невеличкій презентаційній кімнаті було близько десятка осіб. До початку семінару довелося чекати близько двадцяти хвилин. І коли до залу рішучим кроком впевненого командора увійшла жінка з хвилясто-розпущеним волоссям, яка скидалася на амазонку, люди не могли стриматися від овацій.

“Здравствуйте!” – привіталася пані лектор московською говіркою. І з перших хвилин попередила, що розповідатиме неприємні речі про кожного присутнього в залі. Порадила особам зі слабкими нервами негайно покинути семінар. Проте ніхто не поворухнувся. Усі були заінтриговані.

“Скажіть мені, чи вчили вас заробляти гроші? – задала риторичне запитання “амазонка”. – Точно знаю, що ні. Тому всі ви після закінчення вищої освіти найчастіше працюєте на державній посаді і отримуєте за те копійки, не кажучи про стреси та страх не догодити начальникам. Тому вважаю вищу освіту даремною витратою часу!”. За її словами, навіть наявність невеликого власного бізнесу не робить людину щасливою та вільною, позаяк практично увесь час їй доводиться крутитися, наче білка в колесі, щоб заробити сяку-таку копійчину.

“Все українське суспільство поділяється на 95 відсотків дипломованих жебраків та 5 відсотків багатіїв, які знають, як заробити гроші. Треба викинути на смітник свій диплом і трудову книжку та почати перебудовувати свої мізки”. Далі пані переконувала аудиторію, що лише праця в мережевому маркетингу за принципом піраміди дасть змогу швидко і реально розбагатіти. “Щоб навчитися цього, слід придбати спеціальну літературу з питання особистого збагачення. Бачите ці дві книги по 40 гривень кожна? Вони вам необхідні як повітря”, — звернулася лектор до мене. “Для чого купувати, якщо мені достатньо послухати ваші розповіді? – здивувався я. – Тим паче, що 80 гривень на дорозі не валяються, і я ще не знаю, чи буду займатися цим бізнесом…”. “Тоді прошу покинути наш семінар, — на мить посмішка адепта китайської компанії перетворилася на оскал розгніваної фурії. – Чому ви сюди прийшли?! Послухати можна й радіо!”.

…Я зачинив за собою двері і несподівано зітхнув з полегшенням. Ні, не потрібно мені промивати мізки галасливою балаканиною та пустими обіцянками казкових доходів. Не такі китайці вже й марнотратні, щоби платити навіть гривню за те, що я розкажу про їхню компанію кумові-сватові-братові (принцип мережевого маркетингу). А аферистів та “лохотронщиків” відчуваю здалека. Принаймні зароблений потом та інтелектуальними потугами університетський диплом викидати до смітник я точно не збираюся…

Інтернет-магнат за 300 доларів

Добротний офіс. Стіл з якісного червоного дерева. Статуетки з порцеляни. Світлини щасливців з похвальними грамотами в руках. Увійшовши всередину, я побачив двох усміхнених добродіїв середнього віку, які простягнули мені руки для привітання. Мій візит до них був зумовлений запросинами в газеті “досягти успіху та отримати можливість навчання з метою придбання нової професії для роботи в інтернет-бізнесі”. “Чи не боїтесь ви труднощів? Чи знайомі з Інтернетом? Чи любите спілкуватися з людьми? Які риси свого характеру вважаєте найкращими? Коли одружилися і чи маєте дітей? Який вид бізнесу вважаєте найбільш прибутковим?”.

Після десятка подібних запитань комунікабельний чоловік, який сидів за столом (назвемо його Геннадієм), почав розповідати про їхній бізнес, який полягає у створенні на неосяжних Інтернет-просторах віртуальних магазинів та торгових точок. Із ентузіазмом в очах він переконував, що за декілька місяців роботи у філіалі їхньої міжнародної компанії я стану заможним, впевненим у завтрашньому дні українським капіталістом.

“Ви познайомитеся з успішними людьми, які досягли в цьому житті успіху, будете їздити у відрядження за кордон і невдовзі зможете придбати нове помешкання та авто”, — щебетав пан Геннадій. І ніби між іншим зауважив: “Щоб створити свій інтернет-магазин, треба заплатити 300 доларів”. “Кому?” – не зрозумів я. “Нам!” – широко усміхнувся співрозмовник. – А далі ми влаштуємо все самі і допоможемо вам відчути себе людиною!”

… На вулиці мене нестримно потягнуло до кіоску тютюнових виробів. І лише закуривши цигарку, дещо скинув з себе стрес. Не кожного дня з мене вимагають гроші за придбання примарних золотих гір. Далебі неприємно, коли тебе сприймають за потенційного дурника, якому легко можна навішати локшину на вуха.

«Ви ж інтелігент! Навіщо забираєте у мене час?!»

Після відвідин двох вищеописаних розцяцькованих “лохотронських” компаній я почав більш скептично сприймати розмаїті оголошення на кшталт “як швидко заробити гроші молодим, амбітним та комунікабельним”. Зрозумів, що за всіма пишними обіцянками зазвичай стоять “кидалови”, для яких нестабільний стан у нашій державі та відсутність гідних перспектив у випускників вузів є родючим ґрунтом для махінацій. Невже на львівському ринку вакансій немає жодної реальної роботи? Та чому ж нема, є! Ось супермаркет шукає собі вантажника. А може, й мені час дещо “підкачати” свої біцепси і заодно заробити свіжу копійчину?

Однак, як кажуть, пана видно по халявах. Тому розмова з дратівливою тітонькою, яка підозріло поглядала то на мій сірий піджак, то на вираз обличчя, вийшла не надто приємною та продуктивною. Між нами відбувся приблизно такий діалог: “Ви що, серйозно хочете у нас працювати? А де працювали до того?”. “В ЗМІ,” – чесно відповів я. “Та куди вам працювати вантажником? Ви ж інтелігент, і це написано у вас на обличчі! Навіщо забираєте у мене час?!” – підвищила голос роздратована жіночка. “Прошу пані, а можна трохи ввічливіше? Я ж прийшов до вас за оголошенням і нічого у вас не вкрав…”. У відповідь на мене полився потік вербальних “перлів”, а на завершення тиради тітонька знову з погордою назвала (чи обізвала?) мене інтелігентом.

“Та для чого ти ходив по тих іноземних компаніях? – здивувався компетентний знайомий, довідавшись про мої митарства. – Там ніякої путньої роботи тобі не дадуть. У кращому випадку будеш ходити з косметикою та просити усіх пропонувати її. У гіршому – тебе ще “кинуть” на гроші в обмін на нікому не потрібний товар. Зараз у Львові реально можна знайти місце лише вантажника та будівельника. Інші місця давно вже зайняті. Але ти туди краще не пхайся – там ніхто з підлеглими не церемониться. Та й інтелігентів там не люблять, як ти вже переконався…”.

W

Залишити відповідь

Ви маєте змогу за кілька секунд швидко ввійти за допомогою: