«Наші люди» в Кембриджі й Оксфорді

Із початком навчального року більшість батьків замислюються над розширенням обріїв освіти своєї дитини. Хтось вдається до послуг репетиторів і новомодних курсів, хтось придивляється до елітного навчального закладу…

Кожен із нас бодай один раз у житті ловив себе на думці: відправити б свого молодшенького навчатися за кордон! І відразу відмахувався від такої спокуси, як від чогось неймовірно дорогого, небезпечного й незбутнього. Адже, на загальне переконання, у Кембриджі чи Оксфорді (тобто в загадковому «закордоні») навчаються лише обрані…

Виявилося — нічого подібного! Коли два роки тому Міністерство закордонних справ України передало функцію апостилювання документів про освіту своїм колегам у Міністерство освіти і науки (кожен, хто виїздить на навчання за кордон, має отримати відповідний штамп — апостиль, який підтверджує його диплом), працівники міністерства були вражені напливом від’їжджаючих: до них щодня зверталося не менше 40 чоловік! Протягом року це виливається в астрономічну цифру, оскільки, за спостереженнями фахівців, 95% цих людей їдуть саме на навчання.

Статистичного обліку тих, хто вирушає здобувати освіту, ніхто не веде: тепер учні не зобов’язані реєструватися в консульському відділі країни перебування. Проте, проаналізувавши ситуацію, у міністерстві озвучили солідну цифру: сьогодні за кордоном навчаються 35 тисяч українських громадян… Такого буму Україна ще не знала — навіть у радянські часи, коли українські студенти навчалися в дружніх країнах на безплатній основі.

1992 року навчання за кордоном перейшло на платну основу, і кількість щасливців відразу зменшилася: у 1993-му за кордоном навчалося лише 14 тисяч наших співвітчизників… Утішити батьків можна тим, що в усьому світі освітні послуги платні. На ринку таких послуг точиться жорстка боротьба, де кожен намагається ухопити якнайбільше, а лідером у цій сфері є США, де тепер навчаються 560 тисяч іноземних студентів. Коли взяти до уваги вартість навчання у США (від 20 до 40—50 тис. доларів на рік за одного студента), то можна уявити собі колосальні прибутки від цього бізнесу.

Україна також залучилася до боротьби на зазначеному ринку, і досить успішно: в деяких країнах вона випереджає Росію, що процвітає на цій ниві. 2006 року, за прогнозами Міністерства освіти і науки, в нашій країні навчатимуться понад 37 тисяч іноземних студентів, а на час зарахування (з 15 серпня по 15 листопада) в аеропорту Бориспіль навіть почав працювати цілодобовий пункт реєстрації прибуваючих з-за кордону. Станом на 11 вересня зробили запит про запрошення 7695 іноземних громадян, котрі навчатимуться в нас на платній основі, а це, як пояснюють спеціалісти, на 20% перевищує показники минулого року. Оскільки освіта в усьому світі дуже дорога, навчатися в Україні для іноземців вигідно: за 5—10 тис. доларів у нас можна отримати повний курс освіти, тоді як у США за такі гроші неможливо провчитися навіть рік.

Природно, до нас їдуть отримувати не «дуті» дипломи менеджерів, яких тиражують деякі новоспечені українські вузи, — попит є на фундаментальну освіту, приміром медичну. До речі, із загальної кількості іноземних студентів в Україні медики становлять третину, оскільки попит на наші медичні університети і лікарів за кордоном дуже великий. Але, попри явні переваги вітчизняної освіти, потік українців, котрі бажають навчатися за кордоном, не міліє…

Навчальний «лохотрон»

Середньостатистичній українській родині ціни за навчання в європейських країнах або США здаються прямо дикими: наші зарплати не дають повірити, що вони реальні й однакові для всіх, хоч би звідки приїхав студент.

Проте в нашому суспільстві вже з’явився контингент людей, котрі встигли скуштувати принад закордонного навчання. Вони ставляться до вибору програми прискіпливо і докладають усіх зусиль (а також коштів!), аби кожна нова поїздка була ефективнішою й результативнішою за попередню.

Є серед них і сміливці, які, замість перевірених програм, опановують нові навчальні заклади та країни. Ну, а для більшості українців навіть найтрадиційніші програми, скажімо — двотижневий курс французької в Амбуазе (місті-фортеці на березі Луари), видаються екзотикою.

Коли ви шукаєте щось незвичне, вам запропонують, наприклад, програму «Корейська мова — корейська культура», у рамках якої можна вивчити корейські каліграфію, музику, танці та традиційні ігри в Пусанському міжнародному університеті. Коштує таке задоволення 1200 доларів за 25 днів. Швейцарія, Ірландія, Японія — усе до ваших послуг, були б ви платоспроможні. Але важливо розуміти, що такі програми — швидше, розважальні, ніж навчальні.

— Так звані освітні агентства, яких нині безліч в Україні, — це бізнес-структури, тому частіше опікуються прибутком, а не якістю навчання, — коментує директор Департаменту міжнародних зв’язків Міністерства освіти і науки України Омелян Сухолиткий. — Рівень їхньої відповідальності за тих, хто від’їжджає на навчання, нам невідомий, оскільки статус нашого міністерства не дозволяє втручатися в їхню діяльність. Певна річ, зазначені агентства повинні мати, як мінімум, зареєстровані статутні документи.

Учнів, студентів, котрі їдуть за кордон за нашими програмами, ми постійно «ведемо», допомагаємо в будь-яких екстремальних ситуаціях. Коли, наприклад, нашим студентам надали погані умови проживання, ми відразу звертаємося в посольство тієї країни, в якій вони перебувають, а також у наше посольство в цій іноземній державі.

Вибираючи програму навчання або навчальний заклад за кордоном, потрібно особливо обережно ставитися до різноманітних оголошень «на стовпах» і в Інтернеті — саме там найчастіше миготять привабливі обіцянки досконалого вивчення іноземної мови за один-три місяці.

Слід залишатися реалістом і розуміти, що хоч би які були нові технології, пройти повний курс за такий час неможливо. Програми мають проходити офіційними каналами через посольства чи відповідні міністерства й реєструватися в Міністерстві економіки України, оскільки, надаючи стипендії, закордонна сторона подає нам гуманітарну допомогу. Крім того, без листа нашого Міністерства освіти і науки (про те, що ми підтримуємо цю програму) вона не буде зареєстрована, не матиме ліцензії й не діятиме в нашій країні. Я порадив би батькам, учням і студентам шукати ліцензовані й перевірені програми, за якими вже їздили на навчання відомі вам люди…

«Заробітчанство» по-студентському

Оскільки далеко не всі батьки можуть оплатити навчання своєї дитини, кількість охочих потрапити у програму «Навчання — робота» збільшується рік у рік. Для студентів це унікальна можливість вивчити мову, заробити й набути нових вражень.

Програмами, які виникли на ґрунті виробничої практики в соцкраїнах, опікуються студентські профкоми. Особливо популярні такі поїздки в Національному аграрному університеті та інших сільськогосподарських вузах, студенти яких працюють на сільськогосподарських роботах, наприклад збирають полуницю у Великобританії.

Майбутній аграрії трудяться на землі й удосконалюють свою іноземну мову, що, по суті, незле. Проте в Міністерство освіти і науки надходить інформація про те, що наші студенти часто потрапляють у руки роботодавців, котрі примушують їх виконувати чорну роботу на шкоду освіті. Платять студентам мізер, порівняно з тим, що платили б своїм громадянам…

— Діти не лише не мали можливості ознайомитися з Іспанією, її звичаями та культурою, а й жили в нелюдських умовах, у якихось халупах, — розповідає Валентина С., мати студента одного зі столичних вузів. — Працювали до виснаження, як раби на плантаціях. Син привіз додому копійки, трудові мозолі та нуль знань…

А ось мовні програми «1+1», у рамках яких молодь не лише вивчає мову, а й здобуває новий фах, високо оцінюють спеціалісти. Такі програми — новинка для наших студентів, оскільки вони раніше вивчали за кордоном щось одне, наприклад англійську мову, марнуючи нагоду здобути другу освіту. Тепер цю прогалину заповнено: освітні агентства пропонують, крім стандартних дисциплін (бізнес, фінанси та право), паралельно вивчати будь-яку іншу, чи то судноплавство, чинбарна справа чи ароматерапія. Ось деякі приклади «добавок» до основного мовного курсу: анатомія, архітектура, орнітологія, кулінарія, відеовиробництво, географія, театр, спорт…

Педагоги наполегливо радять вивчати мови, урізноманітнюючи їх цікавими предметами. В Європі, як заявив комісар ЄС із питань освіти, культури та багатомовності Ян Фігель, незабаром почнуть вивчати дві іноземні мови з першого класу. Уже сьогодні в окремих країнах, наприклад у Голландії та Бельгії, пересічний інженер володіє трьома-чотирма іноземними мовами…

Що стосується українських малюків, то сьогодні освітні агентства пропонують батькам безліч варіантів навчання за кордоном.

— Розпочинати навчання можна з наймолодшого віку, чи то будуть короткочасні курси з вивчення мови (не більше шести місяців), чи навчання в закордонній школі з 1 по 12 клас, — пояснює працівник компанії «Колізей» Галина Москва. — Вартість навчання в Канаді — 20—22 тис. доларів на рік, у Великобританії — 18 тис. фунтів, у США — 5—6 тис. доларів. Приймають дітей більшість країн — Швейцарія, Франція, Мальта…

Чим молодша дитина, тим дорожче її навчання, оскільки більше відповідальності несе навчальний заклад. Зазвичай батьки підписують договір із школою, котра гарантує безпеку й хороші умови проживання та навчання малюка. Є так звані «програми опікунства», відповідно до яких дитину доглядають іноземні «батьки» на чужій території. Власні мама й тато можуть відвідувати свою дитину, але їхнє постійне проживання за кордоном програмами не передбачене…

У Міністерстві освіти і науки до навчання маленьких дітей за кордоном ставляться насторожено. Інформація про такі поїздки до міністерства не надходить, оскільки школи, на відміну від вузів, підкоряються місцевим органам влади. Школярі потрапляють у поле зору міністерства, коли за кордон їде якась офіційна делегація, а ось шкільні обміни відбуваються на рівні областей або районів.

Водночас навіть 10-класники, які їдуть, наприклад, у США, живуть в американських сім’ях. Із одного боку, це добре, вважають фахівці: якби діти жили разом у гуртожитку, то спілкувалися б між собою українською чи російською мовами. В американських родинах вони швидко опановують англійську й повертаються додому з хорошою вимовою та словниковим запасом. Із іншого боку — сім’ї бувають різні. Працівники міністерства досі згадують випадок, коли український школяр потрапив у родину сектантів. Дитину постійно примушували молитися, відвідувати секту, у хлопчика стався психологічний зрив. Мати школяра благала повернути дитину на батьківщину, хоча до цього оббивала пороги інстанцій, аби син поїхав за кордон…

Молодшим школярам краще все-таки розпочинати знайомство з іноземною освітою в Україні, вважають педагоги. Наприклад, можна відвідувати мовні курси при Британській раді, Інституті ім. Гете, Французькому культурному центрі — туди, до речі, потрапити непросто і завжди великий конкурс.

Відплив юних мізків

Які ж усе-таки можливості існують сьогодні? По-перше, здобуття освіти за кордоном відповідно до міжнародних домовленостей України різного рівня, в яких зафіксовано, що сторони у двосторонньому чи односторонньому порядку обмінюватимуться або надаватимуть одна одній стипендії. Такі угоди вже укладено з Польщею, Угорщиною, Болгарією, Молдовою та іншими країнами, із встановленням відповідних квот на паритетній основі. На жаль, ці квоти вкрай невеликі, наприклад із Польщею ми щорічно обмінюємося лише двома студентами та двома аспірантами на повний курс навчання.

Друга можливість: в Україні діє багато закордонних програм, які надають гранти або стипендії різних держав для здобуття освіти за кордоном.

Наприклад, США за своїми програмами щорічно виділяє нашим громадянам 1000 стипендій. Серед стипендіатів — 300 учнів 10 класів, студенти молодших і старших курсів, молоді викладачі та науковці.

— Програми «Акт на підтримку свободи», АЙРЕКС, обмінів Фулбрайта зажили великої популярності серед молоді, — розповідає Омелян Сухолиткий. — Із 2 тисяч стипендій, які отримує Україна впродовж року, половина йде на систему освіти, тобто проходить через наше міністерство. Головна умова для одержання таких стипендій — добре знання англійської мови. Тестування здобувачів проводять представники програм у Києві та регіонах, а конкурс сягає сотень, а то й тисяч чоловік на місце.

Добре себе зарекомендувала програма «ДААД», яку надає служба академічних обмінів Німеччини.

Уже три роки в Україні діє програма «Еразмус — Мундус» — для країн, котрі не входять до ЄС, ми посідаємо третє місце за квотою участі в ній. Програма Вишеградського фонду (її організували Польща, Болгарія, Чехія, а курирує Словаччина) діє в нас другий рік, ми отримуємо по вісім стипендій для магістрів та бакалаврів від кожної країни.

Шість років функціонує Колегіум польсько-українських університетів у Любліні. Аспіранти, які навчаються в ньому, одержують стипендію 400 доларів на місяць.

Проте більшість цих стипендій розраховані на короткий термін навчання — від 3 до 10 місяців. Існує також можливість здобути освіту за міжвузівськими угодами, оскільки вищі навчальні заклади IV рівня акредитації самостійно встановлюють міжнародні зв’язки…

Переважна більшість наших громадян здобуває освіту за кордоном за власний кошт або за гроші спонсорів. Як стверджують фахівці, практично всі вони залишаються працювати за кордоном. Лише ті, хто їде за програмами США, повертаються додому: у документах зафіксовано, що після закінчення навчання студент зобов’язаний повернутися на батьківщину і протягом двох років не має права в’їзду до США.

Той, хто одержав диплом за кордоном, повинен, повернувшись у рідні пенати, пройти нелегку процедуру нострифікації документа, тобто прирівнювання його кваліфікаційного рівня до нашого.

У Міністерстві освіти і науки України існує спеціальний підрозділ — управління ліцензування, акредитації й нострифікації, що виконує цю процедуру. До речі, придумали це не ми, у всіх європейських країнах така процедура виконується давно, а в Україні — лише два роки. Вона регламентується Лісабонською конвенцією 1997 р. про визнання кваліфікації в Європейському регіоні.

Якщо 75% дисциплін і годин, заявлених у дипломі, збігаються, то він прирівнюється, якщо ні, то магістрові можуть сказати, що він прирівнюється до нашого… бакалавра.

Таке трапляється з випускниками приватних вузів релігійного напряму, але, як правило, з тими, хто закінчив вузи у США або країнах ЄС, таких проблем не виникає.

Сьогодні Україна має 22 міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, коли це відбувається автоматично. Водночас деякі країни відмовляються укладати таку угоду, наприклад Німеччина.

Крім нострифікації, «закордонних» випускників підстерігає на батьківщині чимало труднощів: вони не пристосовані до наших умов праці, нашого законодавства, рівня наших зарплат.

Але найбільша проблема — це відсутність в Україні своїх державних стипендій для навчання громадян за кордоном. Міністерство освіти і науки кілька років поспіль вносить проект указу президента «Про запровадження стипендії президента України обдарованим студентам і молодим науковцям для навчання в елітних або престижних університетах і наукових центрах», але його досі не підписано.

Тим часом в Україні є 1000 стипендій для навчання іноземних громадян у нашій країні. У допрацьованому проекті, який нині перебуває в Кабінеті міністрів, планується запровадити 50 стипендій для українських громадян на загальну суму 2 млн. дол. США (до 40 тис. дол. на одного студента на рік). Це будуть стипендії суворої звітності для юнаків та дівчат, котрі зроблять вагомий внесок у розвиток і майбутнє України…

dt.ua

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: