Поле чудес для лохів

Полечудес (те саме – у відомій казковій країні) чекає нас всюди, наприклад, на найближчому ринку.

Раз на місяць Ваня йде на ринок, затиснувши в руці накопичені гроші. Під гучну музику протискується Іван між рядами…

– Молодий чоловіче! Ви не могли б допомогти цим двом дівчатам? Розумієте, наша фірма проводить лотерею.

Поле чудес для  лохів

Безневинна сцена представляється Ваніному погляду. Невеликий складаний столик, на ньому коробка, нова, запечатана: відеокамера Panasonic. Поряд документи до неї і коробочка трохи менша за розміром – міксер. В руках у пані, що стоїть за столиком, стаканчик, в якому віялом розсипалося декілька олівців. По іншу сторону столу перебувають двоє симпатичних дівчат. Із стурбованими лицями вони дивляться на ламіновані картонні картки з цифрами, які тримають в руках. Дівчатам терміново треба допомогти.  Та й роботи тут: узяти із стаканчика 5 олівців, подивитися, які цифри стоять на зрізі кожного, скласти їх, а результат назвати вголос. Ваня оголошує:”15!”. Дівчина, за 10 рублів що виграла міксер, бурхливо виражає своє захоплення. Вона жадає віддячити Вані. Вона платить 10 гривеників, щоб і він зміг зіграти:

– Давайте! У вас же легка рука! Беріть мою картку; вона щаслива!

І наш Ваня вступає в гру. Чом би не випробувати долю, не витрачаючи жодної копійки. З ним грає друга дівчина, яка так і стоїть поряд, не випускаючи свою картку з рук. Якийсь (ну, абсолютно випадковий перехожий) підраховує суму з олівців –”25″ – але ця цифра, серед інших, є на картці і у Вані, і у дівчини (але це, звичайно, теж випадковість).

– Всім серцем за вас рада, – говорить ведуча. Ви стаєте претендентами на наш супер приз – цю чудову відеокамеру. Фактично ви її вже виграли. Але біда в тому, що виграли її ви обидва. Не можу ж я розпиляти її навпіл?

– Що ж робити? – розгублено питає дівчина.

– Розіграти її на основі аукціону! Правила елементарні: ось годинник, ви кладете гроші в банк, банк буде весь час тут, при вас. Кладете будь-яку суму, від гривні. Якщо протягом хвилини ваш опонент не переб’є вашу ставку хоча б на гривню – приз ваш. Той, що виграв, крім призу, одержує банк. Отже, ви згодні? Почнемо, я засікаю час.

Ваня легко ставить десять українських. Дівчина – одинадцять. Ваня – п’ятнадцять. Дівчина – шістнадцять. Азарт робить свою справу, вічна мрія про скатертину-самобранку на хвилину знаходить свій прояв. Ставки дійшли до півтори тисячі (!). В душу закрадається сумнів, але зупинити гру йому не під силу, не дивлячись на те, що поряд виникає якийсь кричущий божевільний, що звинувачує всіх навколо в змові, загрожує відняти назад свої кровні і плаче п’яними сльозами (правда, його швидко відводять два міцних, плечистих, зовсім не схожих на тата сина).

– Тисяча п’ятсот двадцять!

– Тисяча шістсот!

Повинні ж кінчитися у неї, нарешті, гроші! Проходить ще година. Гра стрімко швидшає, ставки дійшли до трьох тисяч (нормальна ціна нормальної відеокамери). Це все, що було накопичено на дублянку. Залишилося десять доларів в заначці. За час гри навколо зібрався натовп, і один парубок явно симпатизує Вані, пригощає сигаретами, дає поради.

– Може, удома ще є, або на ощадкнижці?

– Але грошей немає. Хоча.

Мама, вона завжди допоможе! Ваня просить перервати гру. Правила заморожування часу дуже прості. Хвилина – гривеник, але не більше години. Усмішливий парубок з натовпу пропонує допомогу. І, представляючись Ігорем, викладає гроші на столик.

– Нічого, – говорить він, – тобі має повезти! Я бачив, у неї мало грошей залишилося. Далеко тобі їхати? На Виноградар? У мене машина біля виходу. Якщо виграєш, потім розрахуємося.

У Ігоря золотий зуб і усмішка, що викликає довіру. Всю дорогу він базікає не замовкаючи. Виявляється, він раз теж виграв, ось, машину на ці гроші купив. Фортуна! Мати віддає все, що було відкладене на похорони, – 10 тисяч. Повернувшись, придушуючи дивно радісне пожвавлення, Ваня береться за гру. Привезених грошей вистачає ще на дві години. Ігор підтримує Ваню, в кінці навіть позичає йому під заставу обручки, в хід йдуть золотий годинник, хрестик і, нарешті, нова Ваніна куртка. Відеокамера Ваню вже давно не цікавить – повернути б гроші. Нарешті він пропонує в заставу черевики, паспорт, але Ігор якось сухо відмовляється.

– Що ж мені робити, – слабким голосом питає Ваня. – Що мені робити, якщо у мене більше немає грошей?

– Якщо більше немає грошей – прив’яжіть х… до дверей, – несподівано подає голос пані за столом. Куди і поділась її привітність…

Дівчина, яка виграла, з грошима і коробкою швидко віддаляється. Ваня біжить за нею, але пізно. Коли він знов бачить в натовпі її вибілену зачіску, вона вже сідає в машину. Вражаюче знайому машину. Але хіба зараз до цього? А пані вже складає свій столик.

– Постійте, почекайте, як же так? А що це у вас за лотерея? Є хоч якісь документи?

В пред’явлених ксерокопіях Ваня ні слова розібрати не може.

– А де у вас начальство сидить?

– Площа Островського, сто тридцять шість. Записуєте? Третій поверх, направо, кабінет чотирнадцять. Начальник – Сергїєнко Станіслав Борисович. З тринадцяти до сімнадцяти.

Пізніше перевірка покаже, що площа Островського замала для того, щоб розмістити сто тридцять шість будівель.

Настав час представити люб’язному читачу дійових осіб цієї сумної п’єси:

– Столик – “верстат”. На ньому коробка з-під відеокамери;

– Пані, що веде гру – „нижня”;

– Дівчина, що виграла міксер – “задирщиця”. Вона демонструє, що виграш можливий. Забравши порожню коробку з-під міксера, вона віддаляється в найближче кафе до кінця гри;

– Та, що виграла – “зварна”. Зображає, що вона випадкова перехожа, при грі „нервує”, вдаючи, що гроші у неї закінчуються;

– Гравець Ваня – “лох”;

– Ігор – “навушник”. Підтримує лоха, не даючи йому втекти. Іноді на вуха сідає дещо, і всі вони переконують, радять, створюють товчію і суєту. А коли у гравця закінчуються гроші, послужливо пропонують транспорт для поїздки за додатковою сумою. Старший навушник дає під заставу золота і цінностей гравцю невеликі суми;

– „Божевільний”, що скандалив, – попередня жертва.

– „Сини” жертви – “стрьомники”. Охороняють “сварку”, припиняють конфлікти, попереджають про появу міліції;

– “Таксист” („таксёр”) – з своєю машиною чергує біля ринку.

Всі разом вони називаються “сваркою”, або бригадою. Роботу контролює “бригадир”, забирає в кінці дня гроші і робить звіт за них вище –”мозку”.

Іноді Ваня приходить пограти знову. Адже йому просто не вистачило грошей! Він не здогадується, що за час аукціону гроші у “зварної” закінчуються 5-10 разів, але „зварна” подає „нижній” знак. Доторкається до сережки, або торкається волосся. Значить, потрібно переправити з банку грошей. Навушник ненавмисно підходить до нижньої і передає „зварною” гроші з банку. Таким чином, гроші рухаються по кругу, витягаючи всі нові і нові вкладення з боку гравця. Траплялося, грали менти, бандити, податківці. А програвши, починали палити. Проте грошей своїх назад так і не одержували. Деякі бідолахи починають ставити на кон побутову техніку, породистих собак; був випадок, коли гра йшла під заставу важкуватого мішечка з героїном. Один лох, пославши дружину додому за грошима, сидів в кафе і спостерігав, як вся „сварка” разом обідає за сусіднім столиком, і після, так ні в що і не врубившись, продовжив гру.

Ви запитаєте, куди дивиться місцева міліція? На жаль, немає відповіді. Але, можливо, вона дивиться собі в кишеню?

За наявними даними, п’ятнадцять відсотків від виграного кожною бригадою йде на хабарі. По п’ять відсотків кожному члену бригади, решта грошей ділить “дах”, “мозок” і “бригадир”. А їм завжди мало. Отже якщо вас на вулиці зупинить всміхнений незнайомець або незнайомка, запропонує вам казково збагатитись, нічого не роблячи і ні копійки не вкладаючи – відверніться від російського фольклору, і подумайте, чи варто підтверджувати своїм прикладом крилатий вираз “лох – це доля” ?…

Будьте пильними!

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: