Квартирного афериста дістали… із шафи

(там він півроку ховався від міліції й обманутих «клієнтів»)

Скільки в нашій країні шахраїв — ніхто ніколи не вів підрахунок. Як, втім, не рахували і тих, хто попався в спритно розставлені обманщиками тенета. Класичні аферисти діють професійно, маніпулюючи довірливістю і наївністю громадян, а в помічниках у них нерідко опиняються чиновники різного рівня. Показова в цьому плані кримінальна справа, нещодавно передана в Івано-Франківський суд. 37-річний Юрій Маняк (імена і прізвища дійових осіб змінені), відповідно до обвинувального висновку, залишив без житла десятки земляків. Ми розповімо про деякі епізоди його «трудової» діяльності.

Обміняв шило на мило

У свій час Юрій одержав середню професійну освіту, але за фахом давно не працював — платили мало. А молодому чоловіку хотілося жити, ні в чому собі не відмовляючи, щоб будинок був повною чашею, під рукою було хороше авто і дружина не «пиляла» за зайво витрачену із сімейного бюджету копійку. Проте знайти в Івано-Франківську таку роботу, щоб вистачало не тільки на хліб з маслом, але і на чорну ікорку, та ще й залишилося, практично неможливо. Більшість земляків вирушали на Захід у пошуках заробітку. Але Юрій був не такий, щоб їхати кудись, працювати невідомо ким і жити невідомо де. Володіючи приємною зовнішністю, а головне, добре підвішеним язиком, він вирішив зайнятися брокерством. Благо, знайомих держслужбовців, готових допомогти за незначну суму вирішити будь-яке питання в обхід закону, вистачало. Покрутившись на ринку нерухомості, Маняк вирішив спробувати «кидати на квартири» городян, які не вміли завжди оцінювати ситуацію на тверезу голову.

У травні 2000 року Юрій Маняк познайомився з місцевим жителем Андрієм Фенком. Під час розмови Андрій поскаржився на те, що в нього наросли великі борги за комунальні послуги, погасити які він не в змозі хоча б тому, що ніде не працює. Перебивається випадковими заробітками, а їх вистачає тільки на випивку і закуску. Юрій відразу запропонував вихід.

– Я можу вигідно продати твою квартиру і придбати дешевшу, — запевнив він Андрія, — а різниці в грошах вистачить не тільки на погашення боргу, але й на безбідне життя на якийсь час. Та й на роботу я тебе влаштую без проблем.

Фенок відразу схопився за протягнену «руку допомоги». Благодійник, як і обіцяв, влаштував його слюсарем в один з готелів, а сам взявся влагоджувати питання з квартирою. Дізнавшись, що Андрій не має українського паспорта і його житло не приватизоване, Юрій за лічені дні виклопотав свіжий документ. Потім, підробивши підпис Андрія, приватизував квартиру. Покупці на житлоплощу знайшлися швидко, житло оцінили в $3200, і вже в жовтні була оформлена угода купівлі-продажу, під час укладення якої Юрій переконав покупців оформити документи за балансовою вартістю квартири — трохи більше трьох тисяч гривень. Через декілька днів Маняк повіз Фенка в «нову», нібито куплену для нього 2-кімнатну квартиру на вулиці Городинського. Насправді ж ключі від «двушки» брокер одержав у місцевого жителя, пообіцявши тому вигідно продати її, але три роки водив хазяїна за ніс.

Про цю маленьку деталь Фенок навіть не здогадувався. Він переїхав у житло, в якому Маняк обіцяв його прописати. Щоправда, попередив, що коли «колишні» хазяї приїдуть за своїми меблями, щоб духу його в квартирі не було. Обіцяної різниці в грошах Андрій так і не побачив, як і свого паспорта разом з іншими документами на нову квартиру. А через півроку Маняк підселив до Андрія сусідку Світлану. Жінка розповіла, що Юрій таким же чином продав її квартиру. Тоді стало зрозуміло, що «апартаменти» на Городинського служать перевалочним пунктом для обманутих людей.

Влітку того ж року Маняк переселив Фенка і Світлану в будиночок у селі Вовчинці, орендований ним на якийсь час. Фенок прожив там півроку, а потім став справжнім бомжем, повернувся в обласний центр, тулився в підвалах. Якось зустрівши на вулиці ситого і задоволеного «благодійника», він запитав: де ж його гроші і житло? Оглянувши «опущеного» мужика, Маняк звисока відрізав: «Забудь про гроші і квартиру, а то гірше буде».

Роз’їхалися… на вулицю

Як з’ясувалося пізніше, швидкий переїзд Світлани й Андрія в село був пов’язаний з тим, що квартира на Городинського знадобилася Маняку для іншої афери.

Олександра Кадилко мешкала в одній квартирі із 12-річним сином і братом Георгієм. Усе б нічого, та родич пив безпробудно, приводив у будинок друзів бомжуватого вигляду, з якими влаштовував пиятики до ранку. Ніякі слова і прохання сестри не могли вгамувати п’яницю. У відповідь Георгій казав тільки те, що на житлоплощу має таке ж право, як і вона. Хоча ні копійки грошей на комунальні послуги не давав. Зрештою сестра теж перестала сплачувати за себе і за братика. Борг за комунальні послуги досяг 3000 гривень. Жінка мріяла тільки про одне — роз’їхатися з непутящим братом. Але грошей на доплату при розміні в неї не було, у Георгія ж вони і водитися не могли. Якось після чергової великої сварки брат привів у дім Маняка, який повинен був допомогти з розміном. Брокера не злякало ані те, що квартира не приватизована, ані великий борг, ані факт, що в Георгія паспорт радянського зразка. Ділок запевнив, що в нього багато знайомих і він усе вирішить, а брату тільки треба буде в потрібний час прийти куди скажуть і поставити свої підписи.

І справді, через декілька днів після розмови паспорт був уже готовий. Маняк дістав у жеку чистий бланк довідки про склад сім’ї і, щоб обминути опікунську раду, не вписав у нього сина Олександри. А через декілька днів одержав на руки свідоцтво про власність на житло, відповідно до якого квартира належала Олександрі та її брату в рівних частках. Про дитину там теж ані слова не було сказано. У той же день оформили купівлю-продаж, як звичайно, внісши в купчу балансову вартість житла, хоча домовлялися про $3800. Але гроші продавці на руки не одержали, Маняк залишив їх у себе нібито для купівлі квартир брату з сестрою. Незабаром брокер розселив родичів: Георгія — у ту саму квартиру на Городинського, а Олександру із сином — у житло на вулиці Донцова.

Природно, ніякі документи жінка не одержала, а через декілька тижнів знайшла в квартирі розписку про те, що ця житлоплоща здається в оренду. Зателефонувавши за вказаним там телефоном, вона дізналася, що Маняк зняв квартиру на два місяці. У той же день брокер зайшов у гості. Зрозумівши, що викритий, він слухати нічого не хотів, тільки загрожував шокованій жінці, якщо вона підніме шум, то домовиться з циганами і вони вивезуть її з України в довічне рабство. Через два місяці хазяї виставили жінку з дитиною на вулицю. Там же опинився і її брат, якого викинули з квартири на Городинського. Сину Олександри пощастило більше, його забрав до себе батько, він же й подав до суду заяву про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Але поки справа розглядалася, Маняк не сидів склавши руки.

Підпис з того світу

Олександр Кулішук перебував у черговому запої, коли зустрівся зі своїм давнім знайомим Маняком. Юрій охоче вислухав бідолагу, який розповів, що з тієї пори, коли він розлучився з дружиною, дорослий син порвав з ним стосунки. Чоловік живе сам, залишився без роботи і вже встиг нагромадити купу боргів. Останній час його підгодовували добрі сусіди, не даючи померти з голоду. Маняк відразу зметикував свою вигоду і запропонував вихід із становища.

– Значить, так, – твердо сказав Маняк, – я допомагаю продати твою двокімнатну квартиру і відразу одержую тобі однокімнатну. Грошей, що залишаться, вистачить не тільки розрахуватися з боргами, а й купити подержаний автомобіль. Зможеш таксувати, заробиш грошей.

Кулішук був просто щасливий, він вже розклав по поличках кожну отриману від угоди копієчку, прикидав, яке авто зможе купити. Але через кілька тижнів після бесіди з брокером Кулішук зненацька вмирає. Його бездиханне тіло знайшла на кухні жінка, яка колись декілька місяців проживала в нього в будинку. Слідів насильницької смерті на тілі не виявили, а тому кримінальну справу порушувати не стали.

У покійного знайшлися спадкоємці, його дядько змінив замки на вхідних дверях. А незабаром заявився Маняк і почав вимагати ключі від квартири Кулішука, стверджуючи, що він купив її напередодні загибелі Олександра. Протягом місяця Маняк діймав родичів, і тільки після того,коли показав доручення від покійного і договір купівлі-продажу, дядько поступився, не придивившись до документів. А варто було це зробити. Тому що видані вони були в день, коли нещасний Кулішук вже спочивав на цвинтарі. Хто підписував документ замість нього, залишилося загадкою.

Ремонт ціною в квартиру

Потрапив на вудку Маняка й Олег Кравчук. Дружина з трьома дітьми виїхала на ПМЖ у США, а йому одному жити в чотирикімнатній квартирі видалося незручним. Олег вирішив поміняти її на меншу. Товариш порадив звернутися до Маняка, відрекомендувавши його як найкращого спеціаліста на ринку нерухомості. Кравчук запросив Маняка подивитися квартиру. Подивившись, той зі знанням справи заявив, що потрібно зробити косметичний ремонт перед продажем. Взяв у хазяїна ключі від квартири (благо тому було де жити) і через декілька тижнів пообіцяв все закінчити і навіть знайти покупців.

Але з продажем справа застопорилася: у квартирі як і раніше були прописані родичі, які виїхали за кордон, а без їхнього дозволу нічого не виходило. Ця перешкода врятувала хазяїна від втрати житла. Зате з’явилася інша проблема. Коли в призначений термін Олег прийшов додому, потрапити всередину не зміг — вперся в броньовані двері. Кравчуку дуже довго довелося шукати Маняка, щоб дізнатися долю майна, залишеного всередині. При зустрічі Маняк заявив, що ключі від нових дверей віддасть тоді, коли Олег заплатить йому $8000, нібито витрачених на євроремонт у квартирі. Аргументи хазяїна про те, що такого договору, по-перше, не було, а по-друге, він не бачив, наскільки змінилася його квартира після ремонту, якщо такий там був, на брокера не діяли. Він гнув своє і протягом двох років водив чоловіка за ніс.

Голий як сокіл

Не обминув своєю увагою Маняк і сім’ю Полуванових. Довгий час подружня пара жила і працювала в Росії, громадянами якої вони і стали. В Івано-Франківськ, де залишалася квартира, Полуванови повернулися в 2002 році. Але місцевий клімат їм не підходив, і подружжя усе частіше і частіше почали говорити про переїзд у Росію. А через рік у них на порозі з’явився Маняк.

– Хочете продати квартиру? — з милою посмішкою на обличчі запитав він.

Полуванови здивувалися, адже у свої плани вони посвячували тільки сусідів. Але надоїдливий брокер без втоми розписував, як чудово він може їм допомогти — не просто продати квартиру, а обміняти її без втрат на рівноцінну в Росії. Полуванови слухали брокера, затамувавши подих. І в результаті радісно погодилися скористатися його послугами. Через якийсь час Маняк заявив, що знайшов підходящий варіант. Тільки потрібно поквапитися — терміново продавати їхнє житло, а то квартиру можуть перехопити інші. Аферист надав сім’ї тимчасове житло, а сам впритул зайнявся підготовкою документів. Оскільки в Полуванових не було українських паспортів, а квартиру потрібно було приватизовувати, Маняк заручався підтримкою працівниці госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду. У результаті, як і всі попередні «клієнти» брокера, Полуванови залишилися без грошей і житла.

Однією з перших, хто вирішив відстоювати свої права, була Олександра Кадилка. Вона звернулася із заявою в міліцію, за нею посипалися звернення від інших постраждалих. Але після того, як за фактом шахрайства була порушена кримінальна справа, аферист безслідно зник. Півроку його розшукували і знайшли у власній квартирі в… одежній шафі. Зараз Маняк сидить під арештом, а справа розглядається в суді. Разом з ним сіла на лаву підсудни чиновниця з держжитлофонду, а от працівника жеку, який видав чистий бланк про склад сім’ї, засудили раніше до 5 років позбавлення волі без права займати керівні посади. Щоправда, відбувся він легким переляком. Керуючись статтею 75 КК, працівника житлоконтори звільнили від покарання, залишивши тільки випробувальний термін у 2 роки.

До моменту арешту Юрій Маняк, судячи з документів, був справжнім «пролетарем»: не мав ані квартири, ані авто, ані дачі, абсолютно нічого цінного. За півроку все майно було переписане на його дружину і близьких родичів. А за матеріалами розслідування шахрай завдав збитків на 340 тисяч гривень. Чи зможе він їх відшкодувати? Це питання в першу чергу хвилює потерпілих.

rivnepost.rovno.ua

Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: