Історія лохотронів: від «МММ» до FOREX

Сергій Мавроді є, можливо, найодіознішим, але не єдиним творцем пірамід. Був і «Російський будинок селенга», і «Хопер-Інвест», який дивовижно рекламували Олександр Цекало і Лоліта Мілявська, і «Гермес», і «Телемаркет» і «Тибет», «Властіліна». Ця хвиля не обійшла стороною і Україну. Особливо відрізнилися в середині 90-х років минулого століття в нашій країні такі структури, як «Саламандра», «Український будинок селенга» і «Оберіг». Шахраї працюють “над” громадянами і сьогодні. Як?

Як я спостерігав крах Мавроді

Автору цих рядків довелося побувати в Москві в перших числах серпня 1994 року. У принципі я неодноразово бував в столиці нашої колишньої неосяжної Батьківщини – і до цього і після. Але, так вийшло, що саме перебування в Москві в серпні 1994 року я запам’ятав найбільш яскраво. Причиною тому дві події. Перше – фактичне оголошення і початок війни в Чечні. Хоча, все, що пов’язане з цим, довелося побачити виключно по телевізору. А ось наслідки другої події довелося спостерігати своїми очима. Йдеться про крах щонайпотужнішої по масштабах СНД фінансової афери – АТ “МММ”.

Якщо порівнювати побачене з чимось зрозумілим українському громадянину – то або з Майданом листопаду-грудня 2004 року, або з поступово перехідними в розряд легенд кращими матчами київського “Динамо” в єврокубках. Відмінність лише в тому, що в Києві сто тисяч чоловік збиралося в одному місці – Майдан Незалежності або Республіканський стадіон. В той час, як в Москві влітку 1994 роки подібних стотисячних мітингів було 6-8. Що погодьтесь, навіть за мірками десятимільйонної “білокам’яної” було, м’яко кажучи, помітно.

Згадалося це тому, що тільки в кінці квітня 2007 року «нагорода знайшла героя» – засновник МММ Сергій Мавроді був осуджений за свою титанічну працю. Для тих, хто не пам’ятає славної історії “МММ”, вважаю за необхідне дати коротку довідку. В 1989 році АТ “МММ” реєструвалося в ленінському виконкомі Москви як кооператив і почало свою діяльність з продажу комп’ютерів і оргтехніки. Широку популярність компанія здобула завдяки масованій рекламній кампанії в ЗМІ, головним персонажем якої був не “халявщик, а партнер” Льоня Голубков. В 1992 році компанія стала спеціалізуватися на зборі грошей під високі відсотки. Багато людей і фірми почали берегти гроші в акціях “МММ”. Ці акції ніколи не пускалися у вільний обіг. Громадяни повинні були розуміти, що їх продає і купує саме «МММ».

В 1993 компанія поставила ціну понад 1 до 10, тобто понад 1000 % річних доходу по своїх акціях. До цього «МММ» ніколи не обіцяла процентних виплат, проте, багато росіян думали, що акції забезпечені доходом кооперативу, що на них існує стійкий попит, а унаслідок попиту збільшується ціна. Влітку 1994-го в “МММ” вибухнула криза. Виплати грошей тривали до 27 липня. Але вже тоді, щоб одержати гроші, доводилося стояти в черзі від трьох діб до тижня.

27 липня 1994 року вийшов указ (так-так, «МММ» оформляв розпорядження по компанії саме таким документом) про зниження вартості акцій в 127 разів. Люди були обурені, біля будівлі компанії та її філіалів зібрався величезний натовп. До цього у Мавроді виникли проблеми з податковою поліцією. Глава «МММ», до речі, звинуватив в падінні своїх акцій уряд. В середині серпня 1994 року були вжиті заходів по штучному підвищенню вартості акцій, проте Мавроді був вже за гратами в слідчому ізоляторі. Народ зажадав звільнити Мавроді і вибрати його в депутати.

Через два місяці – в жовтні 1994 року – Мавроді відпустили. Глава «МММ» заявив про свій намір балотуватися в Держдуму і почав свою передвиборну кампанію в Митищах. Під час її проведення Мавроді випустив квитки з номіналом 20 рублів і безкоштовно роздавав їх своїм виборцям. Для чого вони призначалися? Швидше за все це був агітаційний хід. Пізніше він став Депутатом Державної Думи. В 1995 році Мавроді був позбавлений депутатській недоторканності. В 1998 році Генеральна прокуратура відновила кримінальну справу проти Мавроді, але глава МММ сховався. Всього ж за різними оцінками від діяльності С.Мавроді постраждали від 1,5 до 2,25 мільйонів росіян. Щодо ж об’єму грошей громадян Росії, що «безслідно розчинилися», – правоохоронні органи говорять про суму від 4 до 5 мільярдів доларів.

Юфа, Потехін і інші

Сергій Мавроді є, можливо, найодіознішим, але не єдиним творцем пірамід. Був і «Російський будинок селенга» (причому, якісь псевдонауковці вивели спеціальне пояснення поняттю «селенг» – щось на зразок розміщення засобів з подальшим їх перетворенням в набагато великі суми), і «Хопер-Інвест», який цікаво рекламували Олександр Цекало і Лоліта Мілявська, і «Гермес», і «Телемаркет» і «Тибет», «Властіліна».

Абсолютно ясно, що ця хвиля не обійшла стороною і Україну. Особливо відрізнилися в середині 90-х років минулого століття в нашій країні такі структури, як «Саламандра», «Український будинок селенга» і «Оберіг». Керівника і головного бухгалтера піраміди з харківською пропискою «Оберіг» навіть змогли арештувати і притягати до відповідальності. Ось тільки, навряд чи вони були реальними бенефіціарами цього підприємства.

Вважаю, багато киян пам’ятають ті часи, коли на нинішньому НСК «Олімпійський» успішно працював речовий ринок, який «тримав» відомий підприємець Семен Юфа. Юфа – власник найбільшого траста України «Меркурій», одна з найбагатших людей середини 90-х років, вже багато років спокійно і непримітно живе в Ізраїлі. Він створив кооператив, який першим став завозити до України бульйонні кубики з Ізраїлю. Споживчий кооператив “Меркурій”, який цікавить нас в світлі даного матеріалу, було створено на базі однойменного кооперативу. Саме під їх дахом діяв речовий ринок «Патент» на Республіканському стадіоні, перейменований до «Меркурія», а також однойменна «піраміда». Нагадаємо, що «Меркурій» пропонував 429% дивідендів і мирні громадяни вибивали стекла кас Республіканського стадіону, в ажіотажному бажанні «здати гроші під відсотки». Через декілька років назва фірми «Меркурій» стала прозивною. Ринок з Республіканського стадіону був перенесений. Число обдурених вкладників складало близько 25 тисяч чоловік, а загальна сума, привласнена споживчим кооперативом, складала не менше 20 млн. доларів. Самі довірливі громадяни оббивали пороги судових інстанцій. Природно, марно.

Взагалі ось приблизний список нестрахових – підкреслюю, саме нестрахових, були ще страхові (про них нижче), «трастових шулерів», такий:

– ЗАТ «Український будинок Селенга»,

ЗАТ «Український національний будинок Селенга»,

– ТК «Алькор-траст»,

– ДТ «Тана-траст»,

– АТ «Ініс-траст»,

– ДП «Гермес фінанс Україна»,

– ДП «Якір-траст»,

– НПФ «Оберіг»,

– АТ «След-Інвест»,

– ДП «Слід-траст»,

– ПП «Меркурій».

Відносно посадовців цих підприємств свого часу була порушена кримінальна справа.

«Український будинок Селенга» очолював якийсь Сергій Потєхін. Ідеологи УДС були відмінними психологами. В технологію своєї піраміди вони заклали три пункти: бажання простих людей розбагатіти, причому відразу, одним махом; віра (це від радвлади) в непорушність установ, що відають грошима вкладників і недосконалість законів.

З юридичної точки зору, «Український Будинок Селенга» функціонував цілком легально – на основі ухвал уряду України. Круг його діяльності був обкреслений десятком пунктів незначних обмежень, окрім найголовніше: хто і як повинен контролювати подальшу долю грошової маси, що поступила від населення. Саме тут і був «заритий пес». Саме через цю лазівку безконтрольності з боку держави нескінченним потоком в кишені аферистів потекли величезні гроші, суму яких і до цього дня ніхто не знає. До речі, «Український будинок Селенга», як і «Оберіг», родом з Харкова. Як, до речі, і «Саламандра», що протрималася на «ринку» довше за всі – вона «накрилася» лише в 1997 році.

Резюмуючи, відзначу, що серед трастів за офіційними даними правоохоронних органів найбільший збиток громадянам України нанесли ЗАТ «Український будинок Селенга» (привернуто близько 9 трильйонів тоді ще карбованців) і недержавна пенсійна фундація «Оберіг» (2,8 трильйони тиж ще карбованців).

Піраміди страховок в Україні

В числі потерпілих, хай і не прямо, виявилися цілком добросовісні українські банки. Річ у тому, що коли в 1995 році почався вал неповернень, українські громадяни, що знов знайшли обережність, перестали довіряти і цілком нормальним банкам комерційним банкам – їм просто перестали надавати засоби, об’єм внесків різко знизився, почався відтік депозитів. Загалом, ситуація на ринку кредитних ресурсів в 1995-1996 роках була украй напруженою.

Пропоную пригадати деякі з найцікавіших українських «лохотронов» середини 90-х років минулого сторіччя. Цікаво, що лідерами по кількості «зібраних» з довірливих українців грошей були компанії, що заявляли, що вони працюють на ринку страхування – «Омета-Інстер», «Саламандра» і інші, які, зібравши значні засоби, розпалися, не виконавши зобов’язань перед клієнтами.

В 1991 році, як затверджують знаючі пани, за ініціативою київських бізнесменів, що дуже захоплюються футболом, виникають довірчі товариства «Омета» і «Омета-Інстер», декларуючих роботу на ринку страхування. В 1992 році опрацьовується компанія «Омета ХХІ століття». Так звана київська бізнес-група. Швидше за все, одним з основних джерел спочатку накопиченого капіталу мала засоби, зібрані для, м’яко кажучи, не виконаних обіцянкок підконтрольної їй «Омети» виплачувати божевільні відсотки її клієнтам.

Зразу ж відзначу, що «Омета» – зовсім не єдиний подібний приклад з досить цікавої діяльності деяких компаній страховок в середині 90-х років. Для того, щоб автора не запідозрили в симпатії до донецького «Шахтаря» і антипатії до київського «Динамо» (чого насправді і близько не має) приведу ще один яскравий приклад. Закритість ринку сприяла його фактичній безконтрольності і розвитку негативних тенденцій. Одна дуже відома вітчизняна компанія з шахтарського регіону, що є піонером підприємництва страховки, а саме страхова компанія «АСЬКА» активно займалася пенсійним страхуванням в період гіперінфляції (90-ті роки), пропонуючи своїм клієнтам пенсії, які майже в 2 тисячі раз перевищували суми внесків, одержаних від клієнтів. Причому, свої зобов’язання в цифрах компанія указувала безпосередньо в полісах і без яких-небудь обмовок, чим відрізувала собі правові шляхи для відступу. Подібною турботою вона охопила близько 100 тисяч громадян.

Згодом компанія, відмовляючи клієнтам у виплатах, посилалася на зміну законодавства (декрет «Про страхування» був замінений на відповідний закон), на відсутність ліцензії, на обмовку в правилах страхування, яка шахрайським шляхом була внесена через багато років після укладення договору, на грошову реформу, на зміну рівня інфляції. Саме тодішня «АСЬКА» створила нову майже одноіменну компанію, яка знову активно займається страхуванням життя і знову (як же інакше?) є одним з лідерів ринку.

Мережевики

Ще один важливий вид «обдурення» наших співгромадян. Мережний продаж або багаторівневий маркетинг (Multi Level Marketing, скорочено – MLM) на просторах СНД початку розвиватися з початку 90-х. Найбільшу популярність здобула мережна система продажу харчових добавок Herbalife, чиї представники ходили із значками «Хочеш схуднути? Запитай мене як!». Майже одночасно з Herbalife перша MLM-структура з’явилася і на ринках страховок СНД, і зокрема – в Україні. Брокерська компанія Save Invest (вона ж Safe Invest) всупереч національним законодавчим заборонам на продаж полісів іноземних компаній, пропонувала поліси страхування життя західних компаній Medlife і Fortuna.

Принцип роботи був простий: представники Save Invest пропонували громадянину укласти договір накопичувального страхування життя, а потім цьому ж громадянину, який ставав нібито представником даної компанії, пропонували продавати такий же продукт всім охочим. Представник Save Invest при цьому одержував комісійні від прямих продажів і від продажів полісів членами створеної їм мережі. Чим вище рівень представника в мережі, тим більше його комісійні.

Пропозиції Save Invest користувалися популярністю по ряду причин. По-перше, жителі України були недосвідченими в послугах такого роду страхувань. По-друге, підкуповував імідж нібито відомої і надійної зарубіжної компанії. По-третє, в умовах гіперінфляції можливість зберегти гроші таким чином здавалася привабливою. По-четверте, страхування здійснювалося «по-чорному», тобто без декларування перед державними контролюючими органами, що дозволяло відкладати за рубіж «про чорний день» достатньо пристойні суми. Вітчизняні представники Save Invest возили тоді наявними величезні гроші мало не в чемоданах, здаючи їх своїм керівникам у Києві і Москві.

Нові часи

Після такого тривалого екскурсу в історію, ми, природно не можемо обійти стороною перспективи. Тому, що лохотрони, як і все інше – піддається моді. Скажімо, мода на поліси страхування Medlife і Fortuna пройшла, свою діяльність Save Invest практично припинила. Вона зникла, обдуривши багато (якщо не всіх) своїх клієнтів. Але, за допомогою MLM-продажів розповсюджуються поліси страхування життя інших фірм. Мережний метод продажів використовують практично всі крупні страхувальники.

Маркетинговий план, на підставі якого працюють мережевики від страхування, багато в чому скопійований у Save Invest. Перше, що повинен зробити майбутній власник «власного бізнесу» – купити поліс страховки. Потім він сам починає їх продавати. Найдовірливіші продавці, які звабились красномовством «проповідників» від страхування і «круглими» цифрами нібито можливого заробітчанства, влазять в борги перед своїми родичами і знайомими, а потім поступово втрачають в мережі позичені гроші, надію на заробітчанство і репутацію доброчесних людей. Що можна сказати із цього приводу? Вперед, шукачі пригод! Попутного вітру.

Другий популярний зараз “разводняк” – розіграш дешевих автокредитів («купівля в групах»). Він украй небезпечний: в цій «чудо-лотереї» виграють одиниці. Іншим доводиться чекати покупки машини протягом років, віддавати гроші компанії-організатору і знову чекати.

Правила участі у всіх групових покупках практично однакові. Первинний внесок звичайно складає 3% затвердженої вартості покупки і вноситься зразу ж при укладенні договору. Також учасники повинні щомісячно вносити наперед певну договором суму (звичайно не більш $70-300, залежно від вартості товару і розміру початкового внеску). До цього платежу додається платня за членство в групі, так званий адміністративний платіж – не менше 15% щомісячного платежу. Під адмін-платежом розуміються витрати адміністратора, необхідні для організації покупки товару (Відважно! – Авт.). Плюс до цього додається одноразовий стартовий платіж в розмірі 1,5% загальної суми товару.

Фінансова схема «покупки товарів в групах» прийшла до України з батьківщини «просто Марії» і «Рабині Ізаури» – Латинської Америки. Юридично «аргентинські схеми» – це не що інше, як добре відомі всім кооперативи, кредитні союзи або менш відомі новому поколінню каси взаємодопомоги. Значення схеми в тому, що клієнтам пропонується укласти договір і купити бажаний товар вскладчину. Як? Так, дуже просто. Громадяни вносять початковий внесок, а потім – регулярні платежі компанії-адміністратору. Як тільки «на особистому рахунку» нагромаджується достатньо грошей для покупки товару, із загальної «каси» проводиться видача пільгових кредитів. Значення схеми в тому, що учасники кредитують один одного (товари купують за рахунок їх же платежів). Роль же адміністраторів схеми зводиться до контролю над рухом засобів і наглядом за справедливим розподілом майна між учасниками.

Найцікавішим моментом в покупках «групою товаришів» є власне отримання жаданого товару (в більшості випадків – автомобіля). Хто саме з групи стане щасливим покупцем, вирішує. лотерея. Але не проста, а заплутана до неможливості. За кожний фіксований місячний платіж клієнту налічується певна сума балів. Відповідно, право одержати товар раніше має той, на чиєму рахунку більш всього балів (тобто «старожил» групи). Володар щасливого квитка (яким вважається номер договору, укладеного з компанією) одержує заповітну машину, після того, як його номер випаде на лототроні.

Розіграш проводиться, як правило, раз на 1-2 місяця на загальних зборах клієнтів. На збори допускаються ті, хто справно перераховує на рахунок адміністратора щомісячні платежі. За різними підрахунками, чекати свого успіху доводиться від року до восьми.

Описана схема повергне в шоковий стан будь-якого фінансиста. Проте в Україні, за різними оцінками, в «аргентинських схемах» з 1996 року сконцентровано грошей простих громадян на суму більше 2,3 млрд. грн. Для порівняння: сума сукупних привернутих коштів інвестиційних фундацій і кредитних союзів за той же період – не більше 1,8 млрд. грн. непогані показники, якщо не враховувати того, що 99% скарг громадян доводиться саме на «покупки в групах». Що найцікавіше – подібну схему вже почали упроваджувати і деякі українські кредитні союзи.

Вийти з групи без втрат вже неможливо. При розірванні договори утримують два щомісячні внески, а також стартовий внесок. Звичайно клієнтам обіцяють повернути внесені гроші, але лише після того, як група буде закрита, тобто коли всі її учасники одержать автомобілі. Тобто скаржитися на те, що тобі не дістався обіцяний пільговий кредит безглуздо – договір підписаний, а значить, клієнт повинен чекати своєї черги протягом всього періоду діяльності групи.

Цікаво, що бізнес по організації покупок в групах ніхто не регулює і не контролює. Вони створюються як звичайна юридична особа і працюють без ліцензії на видачу кредитів.

Третій популярний зараз спосіб вивуджування грошей з наївних – це FOREX. Число «FOREXфілів» неухильно росте. Точної статистики немає, але, за експертними оцінками, на сьогодні в країні вже налічується близько 50 тисяч чоловік, які спробували свої сили у валютній торгівлі. Дарма, вони, звичайно, це зробили, оскільки, за тією ж статистикою, лише один трейдер з десяти в довгостроковій перспективі торгує на FOREX з прибутком. Причому цей дохід, як правило, далеко не фантастичний. Звичайно річний прибуток трейдера не перевищує 20-30%. При великих сумах виходять, звичайно, солідні суми, але при маленьких рахівницях навіть прибуток в 100% річних виглядатиме незначним. З сумою менше десяти тисяч доларів ви лише втратите час і не заробите нічого, окрім головного болю від постійного сидіння у комп’ютера. Проте більшість трейдерів в Україні працює якраз з невеликими торговими рахівницями. Зараз середній розмір рахунку складає 1-2 тисяч доларів. До того ж в загальний «пакет» обдурення входить і платня за «повчальні курси». Премудрості FOREX звичайно викладають за 1-2 місяці, в середньому за це беруть 200-300 доларів.

До того ж більшість дрібних компаній насправді ні на який міжнародний валютний ринок клієнтів не виводять, а просто створюють ілюзію реальної торгівлі. Ви думаєте, що проводите реальні операції, а насправді граєте виключно з своїм брокером. Якщо клієнт розоряється, то він звичайно навіть і не взнає, що його одурювали.

Перекладено українською: Lohotron.in.ua
Share Button
!

правила коментування

Поділіться думками





реклама: