Чому люди програють виграшні справи?

У кожного, хто хоч раз побував у Будинку правосуддя на Грюнвальдській вулиці в Івано-Франківську, залишається незабутнє враження. Тут люди плачуть і сміються, тут чути слова подяки і погроз, час від часу з’являються працівники міліції або медики зі «швидкої допомоги»… А яких лише розмов не наслухаєшся в коридорах і підворіттях міського та апеляційного судів!

Ось, наприклад, якась добродійка, сина якої з зали суду повезли у «воронку» до тюрми, плачучи клянеться, що посадили його за ніщо. Так, мовляв, захотів дільничний інспектор міліції. А поважний з вигляду ґазда, який три роки «процесувався» з сусідом за межу, дає «інтерв’ю» роззявам, що справу він програв, бо його суперник підкупив суддю… І на кого лише не нарікають! Тільки не на себе. Хоча, як свідчить судова практика, здебільшого люди з власної вини потрапляють у різні халепи, створюючи собі проблеми на рівному місці, інколи самі й порушуючи закон.

Як С. позбувся заощаджень

Почну з того, що добродій С. відклав собі на старість дев’ять тисяч доларів. Будучи людиною діловою, він чудово усвідомлював, що гроші не повинні лежати без руху, а мають приносити дохід. Однак, з другого боку, С. була властива така риса, як обережність, отож він не ризикував вкладати свій капітал у якусь справу. Та одного разу до міста, в котрому проживав герой нашої розповіді, заїхав «помітингувати» знайомий йому народний депутат. Серед, так би мовити, челяді, яка супроводжувала високого гостя, С. помітив спритного молодика, котрий всіляко догоджав депутатові і давав усім зрозуміти, що він його права рука.

Упустимо подробиці, яким чином відбулося знайомство С. із тією особою. Молодик настільки втерся у довіру, що наш добродій позичив йому свої заощадження. Адже той відкривав солідну справу, в якій нібито мав брати участь і народний обранець з Києва, а крім того, обіцяні відсотки вражали щедрістю…

…Що було далі, читач може передбачити. Ні сплачувати відсотки, ні повертати борг ділок не поспішав. А по деякім часі взагалі зник з очей С. Чоловік звернувся тоді до депутата, мовляв, хай він вплине на боржника і примусить його повернути гроші. Та народний обранець лише руками розвів і категорично заявив, що всіх людей, які крутилися в його оточенні чотири року тому, під час приїзду до міста, він не знає і знати не міг. Отож, кому С. позичив свої заощадження, йому невідомо.

Не допомогла нашому героєві й міліція. Адже у нього була розписка боржника, що надавало справі характеру цивільно-правових відносин. Подавай, мовляв, чоловіче до суду і відбирай свої гроші. С., по суті, нічого більше й не залишалося. Та коли за справу взявся адвокат і провів відповідну перевірку, то з’ясувалося, що зазначеної у розписці особи, яка нібито проживає у Галицькому районі, не тільки там, але й у цілій області немає. Так само, як і не існує у природі вказаного спритником номера і серії його паспорта. До всього іншого С. ще й пропустив термін звернення до суду, отож йому нічого не залишається, як сподіватися не на людське правосуддя, а на Боже.

Очікували на прибуток, а заробили збитки і судимість

Добродій Б. продав свою квартиру одній пані (назвемо її П.), котра збиралася переобладнати житло під кафе. Угоду оформили як годиться, щоправда, П. не розрахувалася з колишнім власником квартири повністю, пообіцявши доплатити три тисячі умовних одиниць згодом. Не дочекавшись повернення боргу, Б. вчасно звернувся до суду, котрий виніс рішення на його користь. Правда, П. позов не визнала, мотивуючи тим, що колишній власник обманув її при укладенні договору купівлі-продажу. По-перше, не сказав, що за ним рахується велика заборгованість із комунальних платежів, а по-друге, нова власниця виявила у квартирі ряд дефектів.

Ну що в такому разі робиться з точки зору закону? Збираються відповідні докази, закладається зустрічний позов про визнання згаданого договору купівлі-продажу недійсним. Та П. вирішила «відновити справедливість» іншим шляхом. Найнявши двох амбалів, вона заявилася до Б., котрого, застосувавши аргументи здебільшого фізичного характеру, примусили написати розписку, що три тисячі умовних одиниць П. йому вже віддала, отже, жодних претензій до неї не має.

На щастя, у цей момент Б. через вікно побачив, що попри його будинок проходить працівник міліції. Миттєво зорієнтувавшись, чоловік розбив скло і покликав на допомогу. Одному з нападників удалося втекти, а другого та саму П. затримали. Обом пред’явили обвинувачення у примушуванні до виконання цивільно-правових зобов’язань. За вироком суду П. на півтора року була позбавлена волі, щоправда, умовно. Але до тих трьох тисяч умовних одиниць, присуджених раніше, з П. мали стягнути на користь Б. ще й тисячу гривень моральної шкоди вже за новим присудом. Міркую, хто винуватець усіх цих бід, — зрозуміло.

„Лохотрон”

На чому лише не знаходять люди проблем на свою голову. Візьмімо, наприклад, сумнозвісний «лохотрон». Мабуть, чули про затримання свого часу групи шахраїв, котрі починаючи з серпня 2001 року по серпень 2002-го проводили в Івано-Франківську біля торгового комплексу «Гаразд Україна» так звану безпрограшну лотерею. Спосіб обману був до смішного простий. Симпатична дівчина або хлопець підходили до заздалегідь вирахуваної жертви — «лоха» і, представившись працівником неіснуючої фірми під назвою «Державний торговий дім «Бонанза», пропонували придбати квиток безпрограшної лотереї і одразу перевірити його. Підійшовши у супроводі «представника» фірми до столика, за яким з фальшивою таблицею виграшів сиділа ще одна симпатична дівчина, гравець з радістю констатував, що виграв кольоровий телевізор. Щоправда, водночас з’являвся ще один «гравець» (пишемо це слово у лапках, бо він був підставний), і з’ясовувалося, що у нього такий самий виграш. Виникала тупикова ситуація, котру дівчина з таблицею пропонувала вирішити таким чином: за правилами гри, мовляв, телевізор отримає той, хто викладе за нього більше грошей. Водночас переможцеві дістануться й гроші суперника. Мало хто втримувався від такої спокусливої пропозиції, і починалися «торги». Спершу вигрібалося все з кишень, далі в хід ішли домашні заощадження, до позичали гроші у рідних, знайомих. Дехто з жертв «лохотрону» умудрявся викинути на стіл до трьох — чотирьох тисяч доларів. Однак їх конкурент, той самий підставний гравець, завжди викладав більшу суму. Врешті-решт, скориставшись моментом, згрібав зі столу всі гроші і втікав. Лише тоді людина починала розуміти, що її просто ошукали. Потерпілі, а їх загалом набралася 51 особа, здіймали ґвалт, плакали, рвали волосся на собі, та лише один з них додумався звернутися до міліції. На жаль, на цей час ватажки злочинної зграї, прихопивши з собою 200 тисяч гривень «виграшу», встигли розбігтися і «залягти на дно». Так що з 18 членів цього угруповання на лаві підсудних опинилися тільки вісім пішаків. Отож про відшкодування навіть матеріальних збитків потерпілим навряд чи можна вести мову.

А ось якби про «лохотрон», як це робиться у справді правових державах, заявив до міліції не 51-й потерпілий, а перший чи другий, думаю, всі злочинці були би притягнені до відповідальності, не потерпіло б стільки людей, та й збитки можна було б відшкодувати без проблем. Але все ж і ця історія — ще «квіточки» порівняно з халепою, в яку потрапив, знову ж таки завдяки своїй легковажності, добродій С.

Зраджений і ошуканий

Протягом тривалого часу С. тяжко працював за кордоном, створюючи матеріальний достаток для своєї сім’ї, котра на той час складалася лише з нього та красуні дружини. Коли ж приїхав додому, благовірна зустріла звісткою, що за кілька днів у них народяться двійнята. Сп’янілий від щастя та випитої горілки С. уже почав входити у роль батька, та коли близнята з’явилися на світ, то вирахував на тверезу голову, що завагітніти дружина могла не раніше, ніж через місяць, як він поїхав з дому.

Якби чоловік почав вирішувати цю проблему у правовому полі, то йому варто було б одразу звернутися до суду з заявою про заперечення батьківства. Натомість С. узявся пропивати тяжко зароблені гроші та лупцювати дружину, а незабаром знову виїхав за кордон. Більше року С. тинявся світами, розповідаючи знайомим про свою біду та намагаючись утопити горе в алкоголі, поки добрі люди не порадили йому все ж звернутися до суду. З цим чоловік і повернувся додому. Та з’ясувалося, що встановлений законом термін позовної давності для справ такої категорії він уже пропустив. І це не єдина прикрість, котра очікувала С. З’ясувалося, що за його відсутність дружина не тільки зробила його у свідоцтвах про народження батьком чужих дітей, а й заочно виграла судовий процес про стягнення з нього аліментів на їх утримання, розлучилася з ним та виписала з квартири, оскільки С. не проживав у ній більше року. Коментарі тут зайві.

* * *

Закінчуючи розповідь про людські біди, які частенько трапляються через легковажність самих потерпілих та незнання закону, хотів би дати кілька порад. Найперше, якщо вже потрапили в якусь халепу, — не заганяйте її у глухий кут, а намагайтеся вирішити одразу і тільки законним способом. Бажано, надто якщо питання складне, звернутися до адвоката, котрий неодмінно вкаже шлях до відновлення справедливості. І, нарешті, не вірте пліткам про суцільну продажність працівників правоохоронних органів та суддів. Звісно, як то кажуть, у родині не без виродка, але на це не орієнтуйтеся. Запам’ятайте одне: якщо ви юридично грамотно захищатимете свої інтереси, — закон завжди буде на вашому боці.

Залишити відповідь

Ви маєте змогу за кілька секунд швидко ввійти за допомогою: